0
Традиційне свято «Від Різдва Христового до Йордану» зібрало сотні чернівчан та гостей міста.
Неділя, 13 січня. Приїхавши опівдні вщент забитою «четвіркою» до Чернівецького музею просто неба, побачила довжелезну чергу біля кас. Чернівчани, здається, вирішили завітати на свято цілими родинними кланами – тут і діти, дбайливо закутані мамами з ніг до голови, і бабусі, повиті яскравими квітчастими хустками. А тати тим часом уже ретельно розглядають різновиди медовух. «50 гривень за пляшку розбавленої? Де-е там. Або йду шукати краще, або ж віддасте за 30-ку».
Вже біля центрального входу чую запальну музику на румунські мотиви, яка ретельно змішується із запахом шашлика, бринзи та медовухи. Свято починається.
Підіймаюся повз усі численні будиночки до Свято-Миколаївської церкви. Там зараз відбувається спільний молебень, після якого гостей розважатимуть десятки колективів маланкарів та колядників. Поки священик править молебень, людей навколо більшає. Одягнені у народний одяг жінки стоять в одинакових шубках, біля них скрипаль, сопілкар та баяніст. А позаду стільки люду – аж у очах рябить. Юнаки у широких костюмах, певно, важчих за них самих, із сотнями бусинок, паєток та стрічок гордовито позують для фотографів. У кожної групи свій головний атрибут – різдвяна зірка. І якщо навколо церкви збираються тільки горді українці – у вишитих сорочках, горботках, кресанях і кожухах, то позаду – «нечисть». Люди у гумових масках чортів, птахів та інших створінь перемішуються у натовпі з колоритними «циганочками» – ретельно загримованими парубками з надувними повітряними кульками під сорочками та яскравими вогняними перуками.
Після завершення молебню раптово стає порожньо – всі колективи розбігаються різними локаціями та влаштовують свої біля кожного з дерев’яних будиночків музею. Ледь пробираюся через натовп і дію за простою схемою: де більше людей – там цікавіше. Біля одного з таких будиночків чую запальну румунську музику. Четверо парубків, одягнених у масивні яскраві костюми коней, виконують народні танці, а навколо них хлопці зі стріпатими стрічками на плечах водять хороводи.
—А даси «сфоткатися» у твоєму костюмі? – лунає грубий тенор із натовпу.
—Емм, – вагається хлопець, та все ж присідає, паркує свого заквітчаного «коня». – Хіба що біля мене.
Проходжу до наступного будиночка. Ведмеді, покірно прикуті широким залізним ланцюгом до господаря, гордо витанцьовують. А позаду чоловіки в гумових масках гукають щось румунською під народні мотиви.
Але найцікавіше, безсумнівно, відбувається біля третього будиночка. Тут уже згадані «циганочки» витанцьовують із лікарем, Дідом Морозом із бородатою Снігуркою та скрипалем. Високий хлопець у чорному пальті та з накладними кучерями кличе всіх до танцю.
«А ви дівка файна, файна», – вигукує, запрошуючи до себе жіночку в довгій шубі та хутряній шапці.
Ця переберія, певно, сподобалася глядачам найбільше – всі охоче фотографувалися з героями.
«Ой, знаєте, я думав, що не зможу так. У клубі ж стидався трохи», – опісля радісно вигукує «скрипаль» своїй керівниці.
А тим часом підходжу до головної сцени. Саме тут відбувається велике коло коляди. Дійство проходить біля величезного дідуха, прикраси для якого виготовляють усі охочі.
На головній сцені продовжують виступати колективи з різних куточків Буковини. Вишукано і по-різному вбрані, ансамблі гордо представляють свої селища. І поки на сцені «Три празники в гості», люд заполонив усю кухню просто неба. Настав час обідати. Свято потроху завершується.
З промоклими ногами виходжу з території музею просто неба. Чекаю «четвріку». Заходжу в тролейбус, де лунає «Нова радість стала» – обіцянки про українську різдвяну музику працівники ЧТУ добре виконують. Свято продовжується.
Анна Колісник
Фото Ірини Болести
