2
Ученицю гімназії №4 Катерину Боклач визнали найкращою воротаркою Першої ліги чемпіонату України.
14-річна Катерина Боклач навчається у Чернівецькій гімназії №4 та професійно займається жіночим футболом. Усього за півроку дівчина пройшла шлях від спортсменки-аматорки до футболістки збірної України WU-15. У вересні 2018-го її визнали найкращою воротаркою Першої ліги чемпіонату України (серед дівчат до 14 років). Зараз Катя відновлюється після травми руки, яку отримала від сильного удару м’ячем. А вже навесні футболістка полетить закордон на збори у складі збірної України, до якої входять дівчата не старше 17 років. В інтерв’ю «Шпальті» юна спортсменка розповіла про те, як гра дитинства стала професійним заняттям, про підступність дівчат на полі та чому футбол – не лише чоловіча гра.
Про перші кроки у футболі та «Буковинську надію»
Вперше я зіграла у футбол, коли мені було чотири роки. Якось так сталося, що у нашому дворі жили близько десяти хлопців, а з дівчаток – лише я. Постійно проводила з ними час і почала разом із ними грати у футбол. У дитинстві ця гра мені подобалася тим, що вона енергійна, і з м’ячем, ми весело проводили час. Саме мої друзі-хлопці дали мені перший поштовх до занять футболом. Уже пізніше я грала за хлопчачу збірну школи.
Під час змагань мене помітив тренер однієї зі шкіл. Він сказав, що його знайомий планує створити першу за багато років у Чернівцях жіночу футбольну команду, і запропонував мені прийти на перегляд. Я погодилася, взяла участь у своєму першому серйозному тренуванні. Мені сподобалося, тренер також був задоволений моїми діями. Він сказав, що у мене є навички для гри у футбол, та взяв у команду «Буковинська надія», яку створили півроку тому.
Заснував її Василь Іванович Столярчук – це президент нашого клубу, він вирішує організаційні питання. Тренував нас спочатку Дмитро Федорович Гордей, а зараз – Віталій Валерійович Луцишин. Він – фанат футболу, знавець і теорії, і практики, дуже хороший тренер.
«Буковинська надія» виступає у першій жіночій лізі України, це другий за рівнем дивізіон. Команда молода, є багато над чим працювати, є чимало недоліків, але якщо ми будемо постійно тренуватися, то і результат прийде. Наразі ми у нашій групі займаємо третє місце з п’яти команд.
Я наймолодша, моїм партнеркам від 17 до 29 років. Але мені це подобається. Наш колектив дружний, усі рівні, поділу на молодших і старших немає.
Водночас я поки не можу грати в офіційних матчах за «Буковинську надію», бо допускають футболісток від 15 років, а мені ще 14. Наразі завершилося перше коло чемпіонату, а в другому я вже зможу виходити на поле. Наразі я лише півроку тренувалася і грала у товариських матчах.
Про те, як центральна захисниця отримала нагороду «Найкраща воротарка» чемпіонату України
У «Буковинській надії» я граю на позиції центральної захисниці, тренер не хоче ставити мене у ворота, хоча у збірній Івано-Франківської області та збірній України WU-15 я голкіпер. Я дещо випадково стала воротаркою. У «Буковинській надії» тренувалися троє дівчат із Городенки, яких привозив їхній тренер. Він помітив, що коли я в товариських матчах стояла у воротах, бо більше не було кому, то непогано себе проявляла. Тренер запросив мене в Городенківську ДЮСШ, де я вже граю на позиції голкіпера. До речі, виступати за декілька команд одночасно можна, якщо вони не змагаються в одному чемпіонаті.
Мені комфортніше стояти на воротах, але тренер «Буковинської надії» вважає, що я йому потрібна у захисті. Там мені важче грати. Коли стою на воротах, я відчуваю, що це моє, і я більш упевнена у собі.
Було дуже приємно, що у вересні 2018-го мене визнали найкращою воротаркою Першої ліги чемпіонату України (серед дівчат до 14 років). Думаю, мені вручили цю нагороду частково за мої заслуги, а частково авансом, щоб дати поштовх й далі займатися і розвивати воротарські навички. Адже я тоді лише почала грати на цій позиції. Але водночас пропустила найменшу кількість голів за весь чемпіонат – усього один м’яч. Також у деяких матчах були серії пенальті, в яких я добре себе показала, відбивши декілька ударів.
Щоб бути хорошою воротаркою, потрібно насамперед мати дані від природи – високий зріст, гарну фізичну форму. Треба постійно тренуватися, правильно харчуватися. Якщо ти стоїш на воротах – повинен рятувати команду. Бувають такі моменти, коли партнери падають духом, а воротар своїми вдалими діями може їх підбадьорити. Голкіпер – це половина команди, від якої багато чого залежить.
Про виклик до збірної України WU-15
На виклик до збірної України я взагалі не чекала. Коли після отримання нагороди «найкраща воротарка» наш тренер розповів, що хтось зі збірної цікавився мною, я не надала цьому значення. Але наприкінці жовтня мені таки зателефонував тренер дівочої збірної України WU-15 і сказав, що мене чекають у Києві. Для мене це, звичайно, був шок, я зовсім не сподівалася на таке. Я приїхала до столиці на тижневі збори, під час яких відбулися два товариських матчі з Білоруссю. На жаль, я не вийшла на поле, тренер хотів ставити мене на ворота у стартовий склад, але у мене були проблеми зі здоров’ям, і командний лікар не дозволив мені зіграти.
Я дуже переживала з цього приводу. Думала, через те, що не зіграла у цих матчах, тренери не побачили мою гру і, можливо, більше не викличуть до збірної. Але після зборів я поговорила з тренером воротарів Олександром Митьком, він сказав, що все розуміє, і закликав підлікуватися та тренуватися далі. І нещодавно мені повідомили, що навесні я відправлюся на збори зі збірною України WU-17.
Мені дуже сподобалася атмосфера у таборі збірної, тренувальний процес, нові вправи, професійний підхід. Це вже якісно вищий рівень. Із новими партнерками я здружилася, дівчата хороші, можуть щось підказати. Є футболістки з Одеси, Миколаєва, Києва, Волині. Я дуже рада, що потрапила до збірної, тому що Чернівці – не таке вже й велике футбольне місто, і звідси пробитися кудись важко. Одна з моїх конкуренток-голкіперів уже п’ять років стоїть на воротах, інша – три, а я – усього два місяці. Водночас під час тренувань я зрозуміла, що нічим не гірша за них.
Про те, як баскетбол допомагає у футболі, та про прикру травму руки
Я стараюся не пропускати тренування, через що доводиться менше часу проводити з друзями. Поєднувати навчання і заняття спортом також трохи проблематично, але я намагаюся. Навіть якщо досягнеш успіху у футболі, все одно потрібно мати хорошу освіту. У школі мене підтримують як однокласники, так і вчителі. Вчуся я на відмінно. Педагоги зі свого боку розуміють мою ситуацію та стараються допомогти, коли я не встигаю у якомусь із предметів.
Крім футболу, я ще захоплююся баскетболом, але це лише хобі. Футбол я вважаю чимось набагато серйознішим. Хоча граю в шкільній баскетбольній команді. І цей досвід згодиться мені у футболі. Завдяки баскетболу я «витягнулася», зараз мій зріст – 176 сантиметрів, почала вище стрибати, краще відчувати м’яч у руках, а це допомагає у грі на воротах.
Жіночий футбол не такий жорсткий, як чоловічий, хоча трапляються неприємні моменти. Під час однієї з важливих ігор наших дівчат суперниці просто на полі непомітно кололи голками. Коли я грала в захисті, то, звичайно, доводилося і по ногах отримувати. Але ти терпиш біль і продовжуєш далі гру.
Травми – це те, що трапляється з усіма спортсменами. Нещодавно я отримала неприємне ушкодження руки. Це був груповий етап чемпіонату України з футзалу в Городенці. З чотирьох ігор я відстояла на воротах три без будь-яких проблем. Але в останньому матчі, ще в першому таймі, був дуже потужний удар по воротах – м’яч забив мій палець. Було боляче, але інших воротарок не було, і мені довелося з цією травмою достояти до кінця гри. Після матчу з’ясувалося, що в мене перелом пальця і три тижні потрібно походити з гіпсом на руці. Це морально важко, тому що місяць без тренувань дасться взнаки, але я старатимуся швидко відновитися, адже попереду багато важливих матчів.
Футбол – не лише чоловіча гра
Жіночий футбол не настільки популярний, як чоловічий, тому що фактично кожен третій хлопець захоплюється цим видом спорту, грає з друзями в дворі, дивиться по телебаченню. А дівчат, яким подобається футбол, дуже мало. Відповідно, тих, хто у нього грає, ще менше. Я надіюся, що жіночий футбол із часом стане популярнішим і складе конкуренцію чоловічому. Він уже зараз досить розвинений у Бразилії, Аргентині, в Європі – у Німеччині та Італії. В Україні останнім часом також з’являється багато нових команд. Мені подобається жіночий клуб «Житлобуд-1» із Харкова. Цей колектив показує непогані результати – вигравав чемпіонат України, цього року виступав у жіночій Лізі чемпіонів, дійшовши до чвертьфіналу, якщо не помиляюся. Також я дивлюся матчі національної жіночої збірної України, моя мета – колись зіграти за головну команду країни.
Я стежу за світовим чоловічим футболом, у мене є декілька улюблених команд: «Реал Мадрид», «Барселона», дуже подобається гра молодого Кіліана Мбаппе з ПСЖ. У свої 19 він грає за один із кращих клубів світу та національну збірну Франції, а це велике досягнення. Є багато гравців, із яких беру приклад – Деле Аллі з «Тоттенхема», Джессі Лінгард з «Манчестер Юнайтед», і, як би це банально не звучало, Ліонель Мессі, Кріштіану Роналду та Неймар. А з воротарів імпонує гра англійця Джордана Пікфорда, іспанця Давіда де Хеа та бельгійця Тібо Куртуа. Щодо українського футболу, то дивлюся матчі національної збірної, яку тренує Андрій Шевченко, а також київського «Динамо» та донецького «Шахтаря». Знаю, що між фанатами цих двох клубів давно існує ворожнеча, проте я ставлюся однаково як до одних, так і до інших. Мені подобається гра Андрія Ярмоленка, Євгена Коноплянки, Ярослава Ракицького та, звичайно, голкіпера Андрія П’ятова.
На мою думку, вислів «футбол – лише чоловіча гра» – маячня і старий стереотип. У жіночому футболі немає нічого поганого, навпаки, добре, що спорт розвивається. Не думаю, що можливо буде колись побачити чоловіків і жінок на футбольному полі одночасно. Водночас ідея цікава, хоча чоловіки сильніші фізично, але є багато футболісток, які за технікою їм ні в чому не поступаються.
Іван Сірецький
Фото Ірини Болести
