0
Екскурсовод Євгенія Пушкова знає цікаві історичні факти, загадкові архітектурні місця Чернівців, які залишаються поза кадром.
Частина 1.
В історичному центрі Чернівців є будівлі та цілі райони, які цінні не лише своєю архітектурою. Із декотрими будівлями та районами міста: від кінотеатру «Чернівці» до вулиці Синагоги – пов’язана трагічна сторінка в історії Чернівців, яку повинен знати кожен чернівчанин, вважає професійна екскурсоводка Євгенія Пушкова.
Сьогодні наша мандрівка пролягала через бункери, штетл, єврейські дворики, територію гетто та синагоги. Ця екскурсія була насиченою та важкою, адже у кожному куточку відчували дух того часу, коли творилася історія нашого міста.
Найбільша синагога у Східній Європі кінця XІХ століття
Мандрівку розпочинаємо від кінотеатру «Чернівці». Раніше це була найбільша синагога не лише у нашому місті, а й у всій Східній Європі кінця XІХ століття. До речі, уявіть, наскільки це стара будівля, адже резиденцію митрополитів лише будували, коли Темпль уже стояв. Це робота львівського архітектора Юліана Захаревича.
Євгенія демонструє картинки Темплю, яким він був спочатку. На фото видно, що будівля має зовсім інший вигляд, й архітектура цікавіша.
«Наскільки вона була зведена надійно і навіки, що вистояла і після спалення 1941 року, і після вибуху 1958 року. Зокрема у липні 1941 року, коли румунські війська зайшли до Чернівців, будівля мала первісний вигляд, її підпалили всередині. Так вона простояла до середини 1950-х років. 1944 року радянська влада теж не наважилася одразу зруйнувати Темпль», – розповідає історичні факти про цю будівлю екскурсоводка.
До Темплю у Чернівцях ставилися обережно, хоча не поспішали відновлювати будівлю. Бо Чернівці до початку Другої світової війни вважалися єврейським містом, відомим тоді як «Юденштадт». Тут із 120 тисяч населення 50 тисяч були євреї.
Спланували руйнування Темплю ще 1955 року, але ці роботи затягнули на три роки. Проте аж 1958 року знайшли підрядників у сусідній області, які мали виконати ці роботи. У Чернівцях дали оголошення на радіо, що буде вибух, аби люди у сусідніх будинках позакладали вікна. Тоді повибивало шибки, але Темпль встояв. Вибухова хвиля знесла всі «міні-мінаретики» по периметру споруди, поруйнувала купол та стіни, але несучі конструкції і фундамент не осилила.
Втративши надію перемогти цю споруду, радянська влада вирішила її перебудувати під кінотеатр «Жовтень». Це перший широкоекранний кінотеатр у Чернівцях. Тоді це був прогрес, але, мабуть, варто було його розвивати не у цьому приміщенні.
Євгенія демонструє фото знущання над чернівецьким рабином німецькою владою. У стінах колишнього готелю «Чорний орел» (нині корпус КНТУ) влаштували відділ гестапо. Місцевого рабина забрали туди, посадили в ліфт і примусили чистити взуття німецьким офіцерам. А коли підпалили Темпль, вивезли його на ліфті на дах готелю, аби спостерігав за цим. Це страшне приниження і страждання для людини, яка вклала у Темпль все своє життя, – вважає Євгенія Пушкова.
Дух гетто
Спускаємося вниз вулицею 28 Червня. До речі, з цією назвою пов’язано три факти. Наразі ця вулиця названа на честь Дня Конституції, а у радянські часи її назвали так на честь уведення радянських військ на Буковину.
«А от у австрійські часи вулиці б не дали такої назви нізащо, бо саме у цей день, 28 червня 1914 року, вбили австрійського крон-принца Фердинада, і це стало початком Першої світової війни», – зазначила Євгенія Пушкова.
Євреї у Чернівцях були здебільшого багатими. Такий висновок можна зробити з будинків, де вони жили.
Заходимо у колишній шоурум Леона Шренцеля, який торгував плиткою. Нині тут офіс нотаріуса. Стіни всередині викладені фрагментами плитки, які виробляла ця відома мануфактура. Припускаємо, що об’ємна плита була у той час досить популярною новацією.
На карнизі будинку №6 на цій же вулиці «сидить» ангел. Будівля пережила вибух газу, стіни потріскані, але їх підперли бетоном. Тут ще живуть люди.
Далі йдемо вулицею Трояндовою. Тут є цікава локація для фотосесій – «будинок з однією стіною». Таких у Чернівцях є ще декілька, – зауважує гід.
Вулиця Трояндова дуже стара і затишна. Але зі старих будівель тут збереглася лише одна, 1896 року, – будинок власника свічної фабрики, яка була розташована неподалік. Решта будівель зведені за румунського періоду та навіть за часів незалежності України.
Про бункери Чернівців
Чернівецькі бункери – про їхнє розташування я дізналася вперше. Це колишні прохідні двори між будівлями та під’їздами житлових будинків у старій частині міста. Декотрі з них і досі залишилися у первісному вигляді, і їхню схему мало хто знає.
«У таких дворах робили закутки, де можна було заховатися декільком десяткам людей, коли починалися облави на євреїв. Їхнє вивезення із території гетто до концтаборів Трансністрії проводили щосуботи. Всіх євреїв Чернівців, а це 50 тисяч людей, вивезли у нижній район міста (вулиця Синагоги та прилеглі), де раніше проживали 10 тисяч людей, переважно бідного єврейського населення. Це – штетл (бідняцький єврейський район). Сюди переселили всіх євреїв, навіть із найбагатших родин, і не дозволяли виходити за межі гетто. Територію огородили триметровим парканом, поставили охоронців і заборонили покидати гетто. За задумом, вони мали там померти», – розповідає гід.
Облави в гетто робили щосуботи по обіді. Німецькі офіцери збирали близько 50 вагонів людей і з малої станції Чернівців та вивозили їх у райони нинішнього Придністров’я.
До речі, на Буковині не було концтаборів, але й у місцях, куди відправляли чернівецьких євреїв, теж їх не було. Людей відправляли на спеціально виділені земельні ділянки під відкритими небом. А оскільки це було взимку, вони помирали там від хвороб та морозів.
Із 12 тис. чернівецьких євреїв, вивезених до Трансністрії, повернулися лише близько 300 осіб, 11700 загинули…
Чернівчани неєврейського походження розуміли, що це – дорога в один кінець, і намагалися врятувати своїх співвітчизників. Вони ховали євреїв у бункерах.
«Цей будинок належить вулиці Трояндовій, а той – Горького, між ними, якщо зачинити внутрішні двері, є закритий двір, куди ніяк не потрапиш інакше. Це якраз були ці бункери. Тут ще залишилися входи у підвали, де могли ховатися люди. Цей двір не видно з вулиці. Немісцеві, а саме – німецька адміністрація, яка не знала про їхнє існування, не могла сюди зайти. Якщо ці двері позачиняти, виходить такий «колодязь», у який ніяк не потрапиш, аніж через двері будинку», – розповідає Євгенія Пушкова.
Територія чернівецького гетто
Територія гетто у Чернівцях обмежувалася колишньою Фонтанною площею, на перехресті вулиць Гагаріна та Богдана Хмельницького, Сагайдачного. Там проходив уявний кордон гетто. Звідти недалечко до багатьох подібних дворів-«колодязів», обмежених двома-трьома сусідніми будівлями. Коли починалися облави, люди бігли і ховалися у цих бункерах від депортації. Саме у таких потаємних закутках і можна було хоч на тиждень ще врятуватися.
Спускаємося сходами до бункера між вулицями Трояндовою та Горького. Двір між будівлями здається дещо містичним – тут своя аура та атмосфера.
«Цих бункерів у старих районах Чернівців зі щільною забудовою є декілька. Раніше вони були прохідними, і старші чернівчани розповідали, що могли цілий день гуляти такими дворами, навіть не виходячи на проїзні вулиці міста», – пояснює Євгенія Пушкова.
На вулицю Горького виходимо дуже короткою дорогою. Відтак через площу Філармонії спускаємося у район гетто.
«Це жахлива трагедія, якщо уявити себе у цих обставинах, коли громада міста, яка жила як одна сім’я (а міська громада була дуже різношерстою), адже для розбудови Чернівців у австрійські часи влада, прагнучи розбудувати місто, запрошувала сюди колоністів, людей різних націй, які освоювали нові землі. І це було запорукою розвитку міста. Тож, коли фактично одну частину цієї сім’ї прагнули винищити, інша ставала на захист. Хоча і тут були люди, які чинили, м’яко кажучи, не дуже чесно. Старожили розповідають, що деякі місцеві приходили під паркан гетто і пропонували свою допомогу, аби люди не померли з голоду. За це у євреїв брали золоті речі. Але були серед чернівчан і такі, які, замість пакунка з борошном, могли принести крейду…», – розповідає екскурсоводка.
Одна з найперших багатоповерхівок Чернівців
На площі Філармонії проходимо повз колишній ринок. На розі вулиць зацікавлює будівля з ліпкою із левами, де раніше був Прибутковий дім. Символіка на будівлях вказує на те, що тут жили не прості люди.
Ліворуч екскурсоводка демонструє одну з найперших багатоповерхівок міста, (якщо не брати до уваги готель «Брістоль») – будівлю румунського періоду, яку звели наприкінці 20-х років (у 1921-1924 роках). Має вона сім поверхів (6 поверхів та мансардний), під’їзд колодязного типу. Зверху видно сітчасті вікна, схожі на автентичні. Нині тут працює магазин будівельних матеріалів, а на верхніх поверхах живуть люди.
На цьому ж місці раніше стояв будинок родини Гормузаків – відомих румунських діячів – яка займалася розвитком румунської культури та мови у Чернівцях. Саме тут 1847 року гостював Ференс Ліст, який приїжджав із концертами до нашого міста. Сам будинок не зберігся, а меморіальну дошку почепили на кутовій будівлі на розі нинішньої вулиці Мікулі. Хоча історичні джерела та дослідження свідчать, що будинок Гормузаків був зведений саме на місці, де нині приміщення з будівельними матеріалами.
А на початку 1920-х тут діяли навчально-ремісничі металообробні майстерні. Про це свідчить напис румунською, що зберігся на фасаді – про те, що тут раніше функціонувала школа для металообробки. Розчистити та законсервувати вдалося лише частину напису, решту не можливо відновити, оскільки його, вочевидь, збили з попереднім шаром штукатурки. А ще всередині цього двору на стінах будівлі збереглися підпори для поличок, а на вікнах у дворі – вітражі.
Вулиця Львівська та готель «Львів»
На розі вулиць Гагаріна та маленької вулички Львівської зберігся колишній готель «Львів» (оригінальна назва – «Lemferg»). Саме на фасаді цієї будівлі встановлена меморіальна дошка про братів Гормузаків. Хоча, за словами екскурсоводки, є документальне фото, що тут був готель та постоялий двір.
Заходимо у дворик колишнього готелю «Львів». Тут змінилися лише власники та люди, які заселяють ці кімнати.
«Просторий постоялий двір готелю, його зводили, розраховуючи на те, щоб можна було заїхати возом. Із кожної квартири є вихід на балкон, тут традиційне для постоялих дворів планування: галереї кімнат із виходом кожної у двір», – зауважила екскурсоводка.
З двору сільського типу постоялого двору переходимо у сусідній будинок. Бетонна підлога, ковані сходи – таке враження, наче опиняєшся у замку Середньовіччя.
«Такі різкі зміни – це типово для Чернівців, адже все місто так влаштоване, тут переплелися різні епохи», – каже Євгенія Пушкова.
Піднімаємося сходами на другий поверх і натрапляємо на румунський апартамент. На дверях зберігся автентичний напис «апартаментул» румунською мовою та вічко того періоду (не оптичне, а звичайне наскрізне віконечко, яке закривається зсередини).
Далі спускаємося сходами у будинок, в’їзд до якого розташований із вулиці Головної.
Ангели на стелі у під’їзді, стильовий розпис початку XX століття – не раз проходила повз цю будівлю, піднімаючись вулицею до центру, і не сподівалася, що тут збереглася така цінна культурна спадщина.
«Тут зберігся стельовий розпис, аналогічний до відомого всім у під’їзді на вулиці Кобилянської, 12, причому зберігся краще, аніж там. І тут, і там – деякі фрагменти абсолютно ідентичні, тож, думаю, ці роботи виконували одні й ті ж майстри», – розповідає гід.
Далі у під’їзді, що веде до квартир, гарно збережений стельовий розпис з ангелами та дуже цікавим орнаментом, а на сходах – ще австрійська ковка.
«Я не бачила раніше подібного розпису у Чернівцях та такої ковки. І що приємно, мешканці цього будинку не закриваються та навіть самі запрошують туристів подивитися свій під’їзд», – каже Євгенія Пушкова.
Кордон гетто
Спускаємося вниз вулицею Головною до перехрестя Шолом-Алейхема та Сагайдачного – кордону гетто. З прикордонними будівлями гетто Чернівців пов’язана ще одна щемлива історія. Поділився нею колишній чернівчанин, який 10 років тому виїхав до Ізраїлю, а ще живучи в Чернівцях, якось проводив екскурсію містом дитинства для двох сестер, колишніх чернівчанок, а нині також громадянок цієї близькосхідної країни. Історія їхньої родини дуже зворушлива: їх врятували з гетто.
«Будинок їхньої сім’ї був кутовим на розі вулиць Б. Хмельницького та Гагаріна. Раніше це – прибутковий дім, у якому розміщувалася відома кондитерська, а на верхніх поверхах були квартири власників магазину. Наразі тут господарський магазин, а колись – кондитерська єврейської родини, батька цих жінок. На вітрині, де нині каструлі, колись вабили зір тістечка та кондитерські вироби у Чернівцях, які привозили з Відня. Це був найкращий кондитерський дім у місті, куди приходила вся еліта Чернівців. Усе це було до війни у румунський період. Та після приходу німецьких військових до Чернівців і виселення євреїв у гетто, квартира цієї родини залишилася у вільному місті. Аби хоча б із вікон бачити свою рідну домівку, батько двох сестер заплатив румуну, який виділив їхній сім’ї житло просто навпроти.
Коли режим тиску на євреїв у Чернівцях дещо послабився, їхній тато домовився із румуном за повну калошу золотих монет врятувати двох дітей. Ці монети були сховані у старій родинній квартирі, і чоловік розповів, де їх знайти. За це золото румун забрав двох дівчат по черзі через вікно квартири в гетто. Їх сховали у румунській родині на території вільного міста до 1944 року. Відтак вони емігрували до Америки через Німеччину, а звідти вже – до Ізраїлю. Через десятки років жінки повернулися до Чернівців, аби глянути на родинний дім. Коли вони побачили домівку дитинства, страшенно плакали. Нинішні господарі навіть не пустили колишніх власників у помешкання… У будинок навпроти, який був тоді на території гетто, їх впустили. Ось така непроста історія», – розповідає Євгенія Пушкова.
Продовження читайте незабаром на сторінках «Шпальти»
Ольга Максимюк
Фото Євгенії Калюжки
