0
Рівно п’ять років тому Любов Піковська переїхала у країну, у якій живе і зараз.
У 2008 Любов Піковська вступила на факультет іноземних мов Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Вона вивчала англійську філологію та до кінця п’ятого курсу могла добре спілкуватися й німецькою. Після закінчення навчання, отримавши червоний диплом, дівчина вирішила ризикнути – поїхати у країну, де безкоштовне навчання і де більше можливостей реалізувати себе. Та спершу потрібна була робота. Так Любов стала учасницею програми із догляду за дітьми. Почалося інше життя. Зараз Люба здобуває за кордоном свою другу освіту, яка зовсім не пов’язана із гуманітарним профілем, працює тьютором у вищій школі та встигає працювати на ще одній роботі.
Про те, як вона звикала до життя у Німеччині, покращувала знання іноземної мови та про справжню стійкість попри негаразди дівчина розповіла «Шпальті».
Любов приїжджає до Чернівців дуже рідко. Та щоразу вона насамперед біжить до свого рідного університету і охоче фотографує його, бо дуже сумує за тим, які емоції тут проживала.
Каже, що поки жила у Чернівцях, не цінувала того, у якому красивому місті гуляє, навчається та проводить один із найкращих етапів свого життя.
Оскільки часу у неї мало, ми записуємо інтерв’ ю в автобусі, дорогою до Любиних батьків. Старенька маршрутка, розбиті дороги та шум пасажирів додають нашому спілкуванню якогось особливого колориту, Люба відчуває, що вдома. Говоримо стишеними голосами, аби не заважати іншим.
Про переїзд у Німеччину
Чому я обрала навчання в Німеччині? Бо воно там безкоштовне. Це демократична країна, де немає хабарництва, а якщо є, то лише на найвищих рівнях, і це все дуже хитро зроблено. Щоправда, там є бюрократія, треба зібрати безліч папірців, аби отримати одну довідку.
Ще наприкінці третього курсу я знала, що не хочу залишатися в Україні. Тоді я хотіла їхати в Америку, але з часом передумала.
Після закінчення університету ми з дівчатами поїхали в Німеччину за програмою Au-Pair – це програма догляду за дітками у сім`ях. Тобто ми були няньками. Наша програма тривала рік, окрім роботи Au-Pair дає змогу підтягнути німецьку, подивитися країну, познайомитися із її культурою та звичаями…
Пройшов рік. Я вирішила залишитись тут та вступити до університету. 5 жовтня виповнилося рівно п`ять років, відколи я живу у Німеччині.
Знову бути студенткою
Спершу я обрала для себе таку цікаву спеціальність! Дослівно важко перекладати, але загалом я вивчала інженерію в економічному спрямуванні. Можна було вибирати або між інформатикою, або між машинобудуванням і електротехнікою. Це дуже хороша та популярна у Німеччині спеціальність. Після закінчення навчання перед студентами відчинені усі двері – можна обирати, де працювати. Щоправда, така спеціальність є досить складною. Та поки я не навчалась там, не знала цього (усміхається, – ред.).
У мене був недостатній для університету рівень володіння мови, пам’ятаю, було важко після першого семестру. А вже упродовж другого семестру я зрозуміла, що не хочу тут навчатися, тим паче працювати у цій сфері до кінця свого життя і змінила університет та напрямок – на економіку підприємства у Хохшулє в Дармштадті.
Це вже більше мені до душі. Зараз я вивчаю економічні науки, там значно цікавіше, ми знайомимось із різними статистичними методами, це мені подобається. Такі знання потрібні для роботи на підприємстві, для маркетингу.
Навчання у Німеччині безкоштовне, потрібно заплатити тільки семестровий внесок, який покриває проїзний (у нашій землі 80% – проїзний). З ним будь-яким видом транспорту можна їздити безкоштовно. Ми платимо 260 євро у семестр – це не багато, але усе залежить від університету.
Якщо ти є німцем, або входиш до країн ЄС, то виплачують стипендію від країни, але вона не залежить від оцінок, просто держава стимулює молодих людей навчатися. Вона складає десь 250 – 800 євро (залежно від доходів батьків). Половину цієї стипендії ти повинен виплатити державі – упродовж двох-п’яти років уже після свого працевлаштування.
Зазвичай батьки німцям оплачують квартиру, а за ці виплати вони живуть.
У нашому університеті багато іноземців – усе залежить від спеціальності. Щоправда, такого поняття, як потік, у нас немає. Наприклад, у цьому семестрі я обрала одні предмети – і відвідую їх з одними людьми, іншого семестру я обрала інші заняття – і там уже зовсім інші студенти.
У Німеччині немає щоденних відвідувань, там не ставлять енок, як у нас.
Ти сам вирішуєш, скільки предметів обрати за семестр. Єдиним правилом є зробити максимум 20 семестрів, але можна здати всі предмети за 6 семестрів. Якщо не встигаєш і не закінчив навчання, то тебе відправляють додому.
Упродовж навчання немає практичних занять, тільки лекції. Усі іспити письмові, та якщо студент не здав під час третьої спроби іспит, то четверта, остання спроба, – усна здача іспитів.
Дуже важко перелаштуватися із освітнього процесу, який є в Україні, до німецького. Тут ніхто не змушує навчатися, упродовж семестру ти сам вирішуєш, чи готуватися до занять щодня, чи безпосередньо перед іспитом. Нікого не цікавить твоя оцінка, твій успіх і те, чи здав ти іспит. Ти сам себе організовуєш. Двійок тут також не ставлять, іспити оцінюються як «склав» або «не склав»
Стати тьютором
Також у Німеччині є таке поняття, як тьютор. Ним може бути студент, який добре склав іспит та цікавиться тим чи іншим предметом. Тьютор отримує від викладача перелік завдань, які вирішує зі студентами, він допомагає їм, якщо ті чогось не розуміють, веде додаткові заняття для них. Тобто тьютор знімає частину навантаження з викладача. Студенти сподіваються, що тьютори їм допоможуть, дадуть на все підказки, але буває й таке, коли я не знаю відповідей на всі питання, адже я поки що також є студенткою.
Раніше я була тьютором зі статистики. Цього разу я тьютор математичної економіки.
Інформація про те, що студенти стають тьюторами, висвітлюється на сайті, про це знають окремі викладачі. Але оцінюють вони цих же студентів об’єктивно, немає жодних поблажок. Це ніяк не допомагає у навчанні, але добре для біографії й резюме.
До іноземців викладачі іноді навіть вимогливіші, ніж зазвичай. На іспити нам дозволяють брати з собою словник, але я ніколи цього не робила. Якщо я не розумію якогось слова, то запитую у викладача, що саме малось на увазі.
Як так сталося, що я, гуманітарій, знаю статистику? Для мене це не математика, її головне зрозуміти – і все дуже просто, якщо у цьому розібратися. А математика для мене складніша.
Щодо систем оцінювання, то мені важко порівняти українську та німецьку. Зрештою, у мене різні спеціальності, адже в Чернівцях я вивчала іноземну мову, тобто робила акцент на гуманітарні теми, а тут – навпаки на точні науки.
Звісно, у Німеччині мені більше подобається, бо кожен студент тут вивчає тільки предмети своєї спеціальності, а не, наприклад, філософію та релігієзнавство, навчаючись на ін’язі. На економіці у нас викладають тільки предмети зі спрямування.
Про мову та роботу
Мовний бар’єр у мене був десь до січня першого курсу економічної інженерії. Майже півроку я приходила на лекції, більшості не розуміла – чи не кожне слово треба було перекладати, відповідно я не концентрувалася на суті предметів.
Десь у січні наступного року я зрозуміла, що стався прорив. Саме упродовж навчання я краще підтягнула мову: читала фахову літературу, перекладала слова. Звісно, є багато слів, аналогів яких в українській мові я не знаю, але розумію, про що йдеться.
Фільми німецькою не дивлюсь, бо немає телевізора. Я багато спілкуються з дітьми…
Поміж навчанням ми можемо й працювати. Саме одна із моїх перших робіт – у бюро подорожей, дуже допомогла мені. Це було надзвичайно корисно для мого досвіду, бо я багато спілкувалась з іноземцями. Суть програми полягає у тому, що діти їдуть з Німеччини в Америку, Ірландію, Нову Зеландію, Австралію, Канаду.
Найдовше я працювала офіціанткою – змінила декілька місць роботи: у більярдній, у бургерній, у кафе. У ресторанах чи кав’ярнях є зміни – кожен працівник може обрати дні та години, коли йому зручно працювати. Щоправда, ніхто не має права працювати більше десяти годин в день.
Також мала роботу в компанії, де влаштовують ВІП-вечірки для багатих людей.
Іноземцям у Німеччині можна працювати 240 неповних робочих днів і 120 повних, а студентам – 20 годин в тиждень упродовж навчального періоду, але єдина умова – робота не має заважати навчанню.
Якщо ти працюєш понад 20 годин, то втрачаєш статус студента, страховка автоматично підіймається зі 100 до 300 євро.
Тоді як у вільний від лекцій час і на канікулах студент може працювати 40 годин у тиждень, тобто повну ставку.
Також я працювала хостесою на різних виставках – на міжнародній автомобільній виставці у Франкфутрі, яку проводять що два роки. Я була закріплена за фірмою, що робить програмне забезпечення для конфігурації машин.
Моє завдання полягало у тому, аби презентувати продукт. Окрім цього, попри те, що я ніколи не мала модельного контракту, я деякий час була фотомоделлю в одному із агенств Німеччини. Тривало це близько 9 місяців, але упродовж цього часу я встигла тільки зробити портфоліо.
У мене студентська віза. Люблю подорожі, з часу перебування у Німеччині я відвідала Голландію, Францію, Швейцарію, Австрію, Португалію, Іспанію, Італію, Чехію, двічі була у Бельгії. Стараюсь хоча б раз на рік їздити додому, до батьків. Та кожен приїзд додому забирає багато часу та грошей. Звісно, хотілося б ще більше подорожувати.
Про німців та зміни у собі 
Німці сконцентровані тільки на своєму житті. Вони менше слідкують за тим, що там робиться у їхніх сусідів, хоча й такі також є, але там кожен старається жити для себе.
Більшість не вихваляється своїми заслугами. Німці краще їздитимуть на велосипедах, але кожен добре обдумає, чи варто, наприклад, купувати машину. Ніхто не буде тринькати гроші просто так.
Люди краще будуть працювати по вісім годин у день і трохи менше заробляти, аніж працювати по 10 годин в день, відповідно більше заробляти і отримувати більше стресу. Вони хочуть мати вільний час, піти кудись з друзями. Так само зараз я роблю, бо хочу насолоджуватися життям, ну хоча б один семестр. (сміється)
Не всі німці правильні, але вони стараються такими бути.
У Німеччині я змінилася, виросла. У силу того, що я зараз вивчаю економічні напрямки, я стала більшою реалісткою, зараз не літаю у хмарах, як раніше, простіше ставлюся до життя. Насолоджуюся ним.
Знаю, що таке баланс життя і роботи. У Німеччині на це дуже звертають увагу.
Іванна Аннин
