0
«Шпальта» побувала в єдиному у Чернівцях обласному центрі медико-соціальної реабілітації дітей з органічними ураженнями нервової системи та дізналася, як лікують дітей із ДЦП, про власноруч зроблену підвісну систему та інклюзивне навчання.
Обласний центр медико-соціальної реабілітації дітей з органічними ураженнями нервової системи розташований на бульварі Героїв Крут, 11. Відкрили його у 2008 році, цьогоріч Центр святкує десяту річницю. 
Наразі стаціонарне відділення нараховує 30 ліжок, де цілодобово перебувають діти з батьками. Це безкоштовно, так само, як і харчування, оскільки заклад державний. Окрім стаціонарного відділення, є поліклінічне, де приймають амбулаторних дітей (діти щодня приходять в Центр на процедури).
Заходимо в палату стаціонарного відділення. Тут живе бабуся із онуком, хлопчик уважно дивиться телевізор. Пані Віра приїхала із онуком із села Динівців Новоселицького району.
«Серафиму вісім років, у нього ДЦП, він дуже любить дивитися телевізор, а я постійно з ним – і в лікарні, і вдома, це бабусин хлопчик. Адже матір сидить удома із двійнятами», – додає бабуся.
Хлопчик усміхається, коли його фотографують, та показує язика.
«Заховай язик, Серафимчику, на фотографії потрібно бути гарним», – каже Віра Федорівна.
«Тут у нас ведуть прийом вузькі фахівці: неврологи, ортопед, педіатр, психолог та психіатр. Центр поділяється на відділення, які функціонують як єдине ціле», – розповідає директор центру.
У реабілітаційному центрі кожна дитина займається за індивідуальною програмою, яку створює реабілітаційна комісія, вона складається із провідних фахівців. Після огляду дитина проходить повний курс спеціальної реабілітаційної програми.
«Спроможна здатність центру – це приймати 80-90 дітей в день, тобто 30 дітей стаціонарно і решта – амбулаторно. Щороку через нас проходить близько тисячі сімсот дітей, при потребі близько 20 тисяч дітей. Адже ми займаємося реабілітацією та лікуванням не тільки дітей з інвалідністю, але й тих, які потребують реабілітації після операції або перелому», – розповідає директор центру Антон Казанський.
Тут на свята влаштовують справжню веселу казку, яку так очікує малеча.
«Ми проводимо різноманітні концерти, в яких обов’язково беруть участь дітки. Приїжджають аніматори, влаштовуємо зустрічі та даруємо подаруночки», – додає співробітниця Центру Діана.
Десять років діти з неврологічною патологією проходили реабілітацію на базі неврологічного відділення Обласної дитячої клінічної лікарні, де не було достатніх умов та повноцінної бази для реабілітації. Ідея створити таку установу виникла в обласного дитячого невролога Лариси Паламар. Відділення, в якому вона раніше працювала, було досить малим та незручним. Тому виникла думка створити повноцінний центр реабілітації для дітей з органічними ураженнями нервової системи.
У 2008 році за ініціативи та підтримки Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА та зусиллями пані Лариси створили Обласний центр медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. Структурні підрозділи Центру реабілітації на сьогоднішній день: стаціонарне відділення, поліклінічне, реабілітаційне, психолого-педагогічне відділення та бальнеологічне.
Наразі проводять ремонтні роботи для запуску нового відділення ранньої нейрореабілітації, спеціально для дітей раннього віку (тобто до 3-х років), хоча кабінет раннього втручання функціонує вже давно, впроваджено методики та підготовлено спеціалістів.
Щодо фінансування, його тут не вистачає, хоча в якихось мінімальних обсягах центр забезпечили.
«Коли відкрили новий корпус, то центр профінансували: закупили нові ванни, надувний басейн, докупили фізіотерапевтичне обладнання та осушувач для басейну. Деякі нововведення в реабілітаційних процесах робимо власними зусиллями. Наразі змонтували підвісну систему для вертикалізації пацієнтів (доведення до вертикального положення, ред.) та проведення з ними спеціальних вправ та методик за допомогою цієї системи. Також функціонує підвісна система, придбана Центром, для можливості горизонтальної та вертикальної реабілітації опорно-рухового апарату», – додає Антон Казанський.
Фахових працівників тут теж недостатньо, хоча є люди, які працюють тут десять років і вже самі оволоділи відповідними навичками, але потік пацієнтів щороку збільшується.
«Нас добре знають, навіть приїжджають з інших регіонів», – зазначає директор Антон Казанський.
Після розмови із директором реабілітаційного центру, йдемо дивитися, як все відбувається на практиці. Спускаюся із третього поверху та помічаю, що сходинки дещо інші – вони зроблені спеціально для дітей.
Йдемо до кабінету, де діткам проводять електропроцедури. Медсестра показує нам прилад, який стимулює м’язи.
«А ось цей пістолет стимулює ріст кістки та відновлює її клітини після переломів. Дітки бояться, особливо, коли включаємо пістолет», – розповідає Діана.
Із наступного кабінету лунає дитячий сміх, тут проходить сенсорна терапія. Троє хлопчиків уже займаються із батьками, а процесом керує медсестра.
«Тут дітки виконують сенсорні вправи на вестибулярний апарат, а також вправи на рівновагу. Найбільше малеча любить бавитися у кульковому басейні», – продовжує Діана.
Оглядаю кабінет, збоку на спеціальній кушетці лежить хлопчик. Його матір уважно спостерігає, як спеціаліст робить вправи сину. Запитую, який діагноз дитини.
«У мого Антончика ДЦП із спастичним тетрапарезом рук та ніг, а лікарка розробляє йому суглоби. Після відвідування реабілітації син почуває себе краще, спочатку було дуже важко», – розповідає мама хлопчика.
Після розмови йдемо до кабінету, де облаштована власноруч зроблена підвісна система. Тут уже проходить процедуру маленький хлопчик.
Медсестра розповідає, що в даному випадку – це найпростіший варіант підвішування, він розслабляє усі групи м’язів.
«Завдяки підвісній системі можемо деякі м’язи напружувати, а деякі – розслабляти».
Поруч із хлопчиком його матір. Розповідає, від народження у її восьмирічного сина ДЦП зі спастичним тетрапарезом. Кирило не розмовляє.
«Батькам звичайно нелегко, особливо морально», – додає співробітниця медзакладу.
– Виходжу із палати та йду туди, де так апетитно пахне.
– Це у нас їдальня, тут щодня інше меню, – каже кухарка.
– А ще тут пахне дитячим садочком, – додаю я.
– Ви мені не перші це говорите, усі приходять і кажуть, що манка і суп вдома не такі смачні, як тут. А коли варимо каву, то вона дійсно, як із садочка, – розповідає жінка.
У реабілітаційному центрі є стаціонарне відділення. У палатах можуть бути по троє батьків із дітьми.
«Багато людей хочуть до нас, телефонують, записуються та чекають своєї черги, адже місця у нас тут зовсім не вистачає. Батьки задоволені, у новому корпусі є усі умови для проживання: душ, туалет та харчоблок», – каже лікарка.
Пані Діана працює тут рік. Зізнається, що спочатку було важко працювати, пізніше до всього звикла.
Центр медико-соціальної реабілітації дітей з органічними ураженнями нервової системи єдиний у Чернівцях. Торік тут відкрили лікувальний басейн для діток з особливими потребами, він розташований на першому поверсі. Прямуємо туди…Спостерігаємо за дівчинкою, яка займається лікувальними вправами у басейні.
«Дитина з синдромом Дауна. Вона тут із шести місяців, уже відчутний прогрес», – каже мати.
В іншому кабінеті, поруч з басейном, хлопчику роблять ванночку для ніг. Він із мамою тут вперше, а приїхали з Путильського району.
– Не страшно? – запитую.
– Страшно те, що нога була вкорочена, а зараз вже краще. Лоскотно – говорить хлопчик. Тепер два тижні буду ходити на процедуру.
Далі чую невгамовний сміх, проходжу переодягальню. Там дітки тішаться процедурам у басейні.
«Тут круто, – каже дівчинка Наталя. – Йдіть до нас».
Їй 17 років, у центрі з дитинства.
«У мене був діагноз ДЦП, зараз проходжу реабілітацію після операції. Почуваю себе значно краще. Дуже хочу, щоб все було добре», – каже Наталя.
У центрі працює ліфт, щодня ліфтерка піднімається та опускається безліч разів. Дітей тут дуже багато, особливо тих, які на інвалідному візку.
«Працюю тут сім місяців. Уже звикла та знаю діток по імені».
Далі нас проводять до кабінету, де займаються корекцією ходи. Тут проводять індивідуальні вправи від плоскостопості, сколіозу та ін. Також у старому корпусі є ортопед, педіатр та психолог. Окрім цього, у центрі дітки займаються у тренажерному залі. Заходимо туди. Хлопчика наполегливо крутить педалі на спортивному велосипеді.
– Він відчуває себе дорослим, тому й сів за тренажер для старших, – каже батько хлопчика.
У цьому ж кабінеті уже третій день виконує вправи Данило.
– Можете мене сфотографувати? Побачите, я буду сильним, – говорить хлопець.
У старому корпусі для дітей також є комп’ютерний клас. Там вони просто грають ігри, щоправда, так вони лише думають, насправді -діти виконують завдання з логічним навантаженням.
За комп’ютером впевнено сидить дівчинка Міля. У неї інклюзивне навчання. Педагог розповідає, будучи у третьому класі, дитина дуже самостійна, і багато чого вміє.
– Мілюша, потрібно запам’ятати, хто та де жив: тут кит, а там – восьминіг. А тепер покажи, де і хто живе.
Окрім цього, педагог проводить заняття для розвитку пам’яті та уваги, а старших діток готують до ЗНО.
«На цьому екскурсія завершена», – каже медсестра.
Виходжу із реабілітаційного центру та чую, як хлопчик промовляє до нас: «Хоча іноді тут страшно, але буває дуже весело».
Ярослава Дерев’янко
Фото Юлії Драган
