У Чернівцях презентували нову поетичну збірку Іванни Стеф’юк. Фото

Під час презентації Іванна  Стеф’юк читала свої вірші, а чернівецький бард Олександр Мадей виконував пісні на тексти учасників проекту.

7 вересня у малій залі Центрального Палацу культури Чернівців відбулася презентація нової поетичної збірки «Раптівка. Обратная сторона Земли».  

Збірка видана у співавторстві Артема Сенчила (м. Київ) та Іванни Стеф’юк (м. Чернівці). Книга вийшла у Друкарскому дворі Олега Федорова (м. Київ), автор обкладинки, макета та ілюстрацій – Артем Сенчило.

Артем Сенчило – український поет, який пише глибоко філософські тексти українською, російською та білоруською мовами, автор низки поетичних збірників, організатор поетичних фестивалів та конкурсів всеукраїнського та міжнародних рівнів. Волонтер, який з перших днів російської агресії на сході України займався допомогою українським воїнам у складі збройних сил та добровольчих батальйонів, що стали на захист країни. Чернівці він відвідає вдруге і напередодні довготривалого відрядження до Сполучених Штатів Америки, де працюватиме близько року.

Іванна Стеф’юк – українська письменниця, літературознавець, етнограф, методист. Член Національної спілки письменників України. Лауреат літературно-мистецької премії імені Марка Черемшини та літературної премії імені Пауля Целана. Кандидат філологічних наук. Сфера наукових зацікавлень: сакральний аспект трактування тексту, українська традиційна культура, родинна обрядовість Буковини, що глибоко відображається у її поетичній творчості, прозових творах.

У 2018 році Іванна Стеф’юк виграла Президентський грант на видання власної поетичної збірки.

Захід відбувся за сприяння Гостинного комплексу «Затишок» в рамках реалізації проекту «На трьох».

Під час презентації Іванна  Стеф’юк читала свої вірші, а чернівецький бард Олександра Мадей виконував пісні на вірші учасників проекту.

Вірш Іванни Стеф’юк

«Я – то така раптівка, що навіть гори вигоїть.
Бурі боки каменю вичинить, як кожух.

Кажуть, вода і скеля світ у молитві вистоять.
Кажуть, що душу лю’дську має не кожен дух.

Гори мої й туманові – дощ їм ковтки втамовує,
Знаєш, а я не з каменю.
Але то невимовне є.

Впали дощі моло’ками в душу гори вдосвіта.
Нащо мене відгадуєш, в лісі, де гляба просвіту?

Збігла вода скелями,
Як молоденька дівка.
Серед лісів настояних
Сива душа раптівки».

 

Фото Антоніни Вишневської

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук