Попелюшка, Буковинка та Чорнопотоцька. Таємниці печер Чернівецької області

Коли на дворі спекотно або постійно йдуть дощі, ви не знаєте, куди себе подіти, вам нудно і здається, що ви все вже бачили,– спустіться під землю, у прямому сенсі.

Українські землі мають багато таємничого й незвіданого, але під землею таємниць значно більше. Є загадкові печери, які в історії відігравали важливу роль для місцевих жителів. У деяких з них жили монахи, деякі слугували схованками для повстанців, а інші печерні ходи й досі зберігають таємниці.

На Буковині вже відомо про понад 130 печер. Вони різні: вертикальні, горизонтальні, маленькі й великі, з підземними озерами та річками – кожна з них унікальна. Одна може бути 5 метрів завдовжки, а, наприклад, Попелюшка – понад 90 км. Однак великих печер довжиною більше одного кілометравсього три: Попелюшка і Буковинка (5,5 км) у Новоселицькому районі та Чорнопотоцька печера (довжиною 1 км і 5 метрів) у Заставнівському районі.

В одній з печер Буковини знайшли лігво печерної гієни. Там же й рештки тварин, що стали здобиччю гієни: бізонів, печерних ведмедів, коней, оленів. Їхній вік приблизно 42 тис. років.

У басейні Дністра єнизка печер, в яких колись жили монахи. Таких печерних скитів і монастирів налічується понад сто. Більшість з них з’явилися у XVI–XVII століттях. Зрідка зустрічаються келії XIIстоліття – часів Київської Русі.

У Чернівецькій області нині нараховується близько десяти таких печерних комплексів, наприклад Непоротівський (Галицький) монастир у Сокирянському районі, у селі Бабин Заставнівського району є залишки келій, а в селі Василів – сліди проживання монаха, навіть на території Дністровської ГАЕС у скелях знаходили залишки келій. Галицький Свято-Миколаївський печерний чоловічий монастир діє і сьогодні.

Печера Попелюшка (с. Кріва, Молдова)

Печера Попелюшка – одна з найбільших і найтаємничіших печер у світі. Вона поєднує Україну і Молдову, простягаючись на десятки кілометрів територією двох країн. Головний вхід до печери є лише на території Молдови, біля села Кріва. Це – охоронний об’єкт, тож вхід зачиняють люком із замком. Зі сторони України також почали розробляти вхід до печери – біля села Подвірне Чернівецької області.

Довжина розвіданих ходів печери складає приблизно 91 кілометр. Печера Попелюшка є третьою за довжиною гіпсовою печерою у світі. Першість у цьому рейтингу належить печері Оптимістичній (довжина її ходів складає близько 250 кілометрів), що розташована неподалік с. Королівка Борщівського району Тернопільської області.

Відкрили печеру Попелюшка у 1977 році. Довгий час вхід до неї здавався непримітним, і красу печери не поспішали відкривати, оскільки вхід до неї був дуже брудний. Однак назву Попелюшка отримала саме через бруд і скромність, як у казкової героїні.

До середини XX століття печера була затоплена водою. Коли вода спала, перед вченими відкрились величезні підземні галереї. Зали та галереї покриває шар глини,тут є відтінки червоного, білого, чорного, зеленого, блакитного. На деяких маршрутах зараз встановлені незвичайні фігури з глини. Є й статуя самої Попелюшки. У печері знайшли мінерал бернесит. Зазвичай він зустрічається на дні глибоких океанських западин. Як його поклади опинились на суші – залишається загадкою.

Печера в основному трирівнева. Відрізняється аномально великими розмірами підземних галерей, майже невичерпними запасами спелеоресурсів, унікальними вторинними мінеральними відкладами і утвореннями. Придатна для комплексного використання. Геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення.
Печера Попелюшка розглядалась як претендент на участь у конкурсі «Сім природних чудес України».

Печера Буковинка (с. Стальнівці, Новоселицький р-н, Чернівецька область)

Печера Буковинка є однією з найбільших печер Буковини. Має й іншу назву – печера Мертвої лисиці. Її виявили чернівецькі спелеологи в лютому 1976 року в стінці кинутого гіпсового кар’єру. На сьогодні існують дві печери: Буковинка-1 та Буковинка-2.

Печери мають окремі входи та свої ходи, але пов’язані між собою, оскільки входять до одного карстового масиву. Печера Буковинка є триповерховим лабіринтом, довжина якого більше 5 км. Нижній поверх повністю затоплений. Середній поверх – основний, середня ширина 2–3 м, висота 1,5–5 м. Саме тут уперше на Буковині знайшли сталактити. Виявили також декілька озер з мінералізованою водою.

Взимку біля входу до печери утворюються крижані сталактити і сталагміти. Печера є притулком для кажанів.

Буковинка охороняється законом як геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення.

Баламутівська печера (північно-східна околиця с. Баламутівка, Заставнівський р-н, Чернівецька обл).

Вхід до печери розташований у верхній частині правого схилу долини річки Дністра і виглядає, яквеликий грот, висота якого 7 метрів, ширина – 20 метрів, довжина – 15 метрів, а дно грота вкрите гіпсовими брилами.Сама печера є досить низькою і вузькою.

Загальна довжина порожнини складає 263 метри, площа – 457 кв. м, об’єм – 1272 куб. м.

Висота розміщення печери – 200 метрів над рівнем морята 70 метрів вище рівня Дністра.

На дні міститься багато гіпсових брил, а основна частина печери – галерея з підземною річкою і озерами. Висота галереї близько 1–1,5 м, а ширина – 1–2 м.

Баламутівська печера відома своїми давніми мезолітичними наскельними малюнками (12–10 тис. років до н. е.), знайденими ще у 50-х роках минулого століття, які, нажаль, погано збереглися.

Існує припущення, що грот розкрився в кінціXIX століття через ерозію схилу.

Печера — карстово-спелеологічна. Є геологічною пам’яткою природи загальнодержавного значення.

Печера Піонерка

(ур. Довгий Яр, с. Погорілівка, Заставнівський р-н, Чернівецька область)

Зовні вона не дуже примітна, проте всередині – це справжнє підземне царство. Вхід розташований на висоті практично 2 м і нагадує форму грота. У самій печері спостерігається перепад висот до 15 м. Піонерка розташована на висоті 242 м над рівнем моря. Довжина лабіринтів досягає 550 м. Найширшою є нижня галерея – 3–4 м. Висота стель варіюється у проміжку від 1 до 6 м.

Головною пам’яткою печери є карстові відкладення. Вони різного віку, проте всі належать до 7-ї стадії розвитку карстового процесу. У печері вони вибудовані в чотири поверхи, останній з яких ще поділений на два яруси. Також в печері б’є потужний струмок, його довжина складає всього кілька метрів, а потім він знову ховається під землею.

На різних рівнях печери змінюється і температурний режим. У деяких галереях в зимовий час утворюється стійкий сніговий покрив, який тримається тут аж до травня. Інші ж галереї, які більш теплі, стали найкращим місцем для зимівлі кажанів.

Площа зони, що охороняється, досягає майже одного гектара. Печера Піонерка з 1981 р. є геологічною пам’яткою природи загальнодержавного значення.

Скитська печера

(між с. Кострижівка і с. Звенячин, в уступі Хрещатинсько-Звенячинської стінки, Заставнівський р-н, Чернівецька область)

Скитська печера у Звенячині отримала свою назву від гіпсового родовища, де й розташувалася. Це унікальний об’єкт спелеотуризму в Чернівецькій області.

У давні часи цю місцевість називали Гострі Говди (від австрійського слова «говд» – пагорби, скелі). Перші дослідження печери розпочалися у 1972 році. У різні роки печеру відвідували спелеологи. В. Коржик назвав печеру Скитською, після чого її зареєстрували з такою назвою як пам’ятку місцевого значення.

8 березня 1990 року спелеологи пробили хід у нову вузьку тріщину, яку пізніше назвали «Спіраль». 26 березня 1990 року знову пробили хід до нових районів печери. Повторне проведення топозйомки всієї печери у 2007 році провів спелеоклуб «Троглодит». Так на карту печери наклали досліджені лабіринти.

Скитська печера з її залами та ходами за своєю структурою входить до лабіринтового типу печер. Довжина ходів перевищує 3,5 кілометри, вони здебільшого нагадують тріщини. Їх висота коливається від 3 до 5 метрів, а ширина – всього 1–2 метри. Різноманітні ходи печери вже мають свої назви. Є закручений лаз «Спіраль», а найважче місце іменується «Духовка», є хід «Горло» та безліч інших.

Головна пам’ятка Скитської печери – гіпсові кристали, різноманітні за формою та відтінками. Це досить рідкісне явище для печер Буковини. Найгарнішим вважається Кристальний зал.

Скитська печера не дуже популярна серед туристів, завдяки цьому в ній збереглася природна первозданність. Коло відвідувачів обмежене. А для збереження цілісності печери в одній з тріщин встановили решітку та закрили її на замок.

Печера Довбуша, Підзахаричі

(ур. Печера Довбуша, с. Підзахаричі, Путильський р-н, Чернівецька область)

Назва печери говорить сама за себе. Саме тут, поруч із перевалом Німчич, легендарний Олекса Довбуш знайшов притулок для себе та своїх опришків-повстанців. За переказами, в печері досі можуть зберігатися скарби Олекси Довбуша, званого часом українським Робіном Гудом.

Печера Довбуша розташована на перевалі Німчич. Вхід у печеру є вертикально нахиленою тріщиною в масивних пісковиках, що робить її малопомітною. Також подейкують, що в часи, коли жив Довбуш, печера вела аж до галицького берегу річки Черемош.

До печери протоптана стежка, яка виводить до хребта Берізка. Якщо йти гребенем хребта, дорога приведе до геодезичного знаку. Внизу від нього серед величезних кам’яних брил є печера Довбуша, про що свідчить табличка.

Печера Довбуша має невеликі розміри: висота – від 3 до 6 метрів, ширина – 1–1,5 метра, а довжина становить 7–10 метрів, хоча раніше, за переказами, довжина була приблизно 30 метрів.

Печера Чорнопотоцька

(ур. Язвора у долині р. Чорний Потік, між с. Юрківці і с. Погорілівка, Заставнівський р-н, Чернівецька область)

Загальна довжина печери складає 1031 м, площа – 2694,5кв. м, об’єм – 2690,8 куб. м, висота входу – близько 2 м.

Карстова водоносна система закладена у гіпсовій товщі на субмеридіальному розломі вздовж р. Чорний Потік. Має декілька входів, два з яких доступні для проникнення.

Перший вхід – печера Чорнопотоцька, сполучена з основною галереєю низьким (0,5м) напівзатопленим лазом. Приблизно через 500 м ця галерея (2–5 м заввишки) розтинається ще одним входом, який має вигляд провального колодязя глибиною 5–6 м, – це печера Провальна. Ще через 100 м вниз за течією галерея стає непрохідною через пониження стелі.

На дні печери протікає струмок. Приблизно через один кілометр після того, як струмок зникає у непрохідній щілині, він з’являється на поверхні потужним карстовим джерелом, а далі, через 21 м, знову зникає під землею. Під час паводків система повністю затоплюється, за винятком декількох невисоких коминів.

У холодні зими водотік замерзає і закупорює понор. На стінках верхнього поверху утворюється паморозь зі снігових кристалів до 1,0–1,5 см.

Відклади представлені піщано-глинистим алювієм водотоку та окремими гіпсовими брилами. Входи до печери нестабільні і можуть обвалюватись, але водний потік знову прочищає їх.

Наскрізь від одного до другого входу печеру лише один раз пройшли чернівецькі спелеологи у 1990 році. Тоді й склали її топографічний план та виміряли загальну довжину.

 

Антоніна Вишневська

 

Залишити відгук

Залишити відгук