Пережити безболісно 11-й клас та 1‑й курс. Поради психолога підліткам та їхнім батькам

Про те, як легко пройти довгий шлях від підготовки до іспитів і початку навчання у виші, «Шпальті» розповіла практикуючий психолог Альона Головіна.

Прихід осені завжди асоціюється з початком навчального року. Якщо для першокласників та їхніх батьків це явище хоч і хвилююче, але дуже довгоочікуване й омріяне, то одинадцятикласники й першокурсники, зазвичай, хочуть на якомога довше «відтягнути» вересень. Для старшокласників це відповідальний момент, адже попереду вирішальний рік – здача іспитів, вступна кампанія. Своєю чергою, першокурсникам важко адаптуватися до незнайомого міста, нового оточення та самостійного життя без батьків. Здавалося б, це просто новий етап у житті, який потрібно легко сприйняти та пережити, але для багатьох він супроводжується стресом, моральним виснаженням та навіть глибокими депресіями. Про те, як одинадцятикласникам легко підготуватися до останнього року навчання у школі як першокурсникам адаптуватися до самостійного дорослого життя, «Шпальті» розповіла практикуючий психолог, арт-терапевт, консультант організацій та гештальт-терапевт Альона Головіна.

Про одинадцятикласників

Альона Головіна

11-й клас – період підвищеного навчального навантаження та морального тиску з боку вчителів і батьків. Підліток потерпає від очікувань та «лякалок» дорослих і з усіх сил намагається наздогнати все те, що пропустив, не встиг чи не зрозумів.

«Чудово, якщо батьки адекватні і свідомі того, що готуватись важливо завчасно, опираючись на вимоги часу й бажання та здібності самого підлітка. Натомість, коли приходить «та сама остання осінь», усім учасникам процесу важливо зберігати спокій і цілеспрямованість, силу духу й згуртованість та, по можливості, не «підхоплювати вірус» паніки та суспільної тривоги», – пояснила психологиня.

 

Абітурієнтка, а нині уже першокурсниця Анастасія Агатій розповіла, що впродовж останнього року навчання у школі намагалася адекватно оцінювати свої можливості і знання та не піддавалася паніці оточення.

Анастасія Агатій

«І я, і мої батьки свідомо й адекватно намагалися готуватися до того самого моменту „ікс“ – останнього року навчання, здачі ЗНО та вступу до вишу. Тому займалася з репетиторами впродовж двох років, намагалася щось доучувати самостійно. Хоча батьки і вчителі постійно били на сполох, що від цього року залежить моє майбутнє, я почувалася спокійно. Ніби й готувалася, повторювала, але це було дуже розслаблено, меланхолійно. Деякі мої однокласники ставали справжніми істеричками: „Все пропало“, „Все погано“, „Піду в бурсу вчитися“, – але я чомусь була, так би мовити, розумною й адекватною „пофігісткою“. Розуміла ж, що недаремно я в школі просиділа 11 років, мушу щось знати. Так і заспокоювала себе. І все склалося добре: поступила туди, куди хотіла, на держзамовлення. Не можу сказати, що докладала якихось неймовірних зусиль: рік пройшов без сліз, істерик, тонн конспектів і підручників. Тому раджу всім одинадцятикласникам перш за все заспокоїтися, взяти себе в руки та повірити у свої сили – тоді все буде добре»,– розповіла дівчина.

Велику роль у «нагнітанні» атмосфери відіграють батьки і вчителі. Можливо, сам підліток адекватно оцінює свої можливості, але дуже часто він на свою адресу чує: «Ти ні на що не здатен», «Не поступиш – йди куди хочеш, я не збираюся оплачувати контракт» чи «Такими темпами, як ти вчишся, поїдеш в Польщу на полуницю». Експерт пояснює, що іноді батькам самим потрібні підтримка та допомога, якими може стати хороший друг, адекватний родич чи професійний психолог.

Чому переживають батьки?

  • Страх невдачі: «У нього нічого не вийде», «Всі зусилля будуть даремними», «Ми все втратимо», «Наше майбутнє – це бідність та «бомжування».
  • Сором та очікування соціального несхвалення: «Якщо він/вона не поступить – всі довкола будуть мене засуджувати», «Я – поганий батько/погана мати», «Я не вмію виховувати дітей».
  • Відчуття провини за своє «неуспішне» батьківство: «Я не здатен виростити нормальну людину», «У всіх діти як діти, а в мене…», «Це ти/я винна (винен)».

Ці непрості переживання можуть залишатись неусвідомленими у внутрішньому світі дорослого, а згодом проявлятись назовні у вигляді тривоги, злості, гніву, надмірної роздратованості тощо. Далі все це спрямовується на підлітка через залякування, пригноблення, «підстьобки», критику, порівняння з іншими. Така поведінка стає токсичною для підлітка й ще сильніше пригнічує його.

Що робити батькам та всім дорослим

  • Як тільки відчули «приступ зневіри чи страху» – видихніть (у прямому та переносному сенсах)! Спробуйте зупинитись та зробити паузу, глибоко подихайте, відчуйте опору на землю, яка є завжди. Відчуйте себе у своєму тілі!
  • Потурбуйтесь про свої ресурси – що саме цієї хвилини додасть вам сил і ясності.
  • Спробуйте усвідомити, що або хто порушив ваші рівновагу та віру в успіх. Пам’ятайте: тривожні, озлоблені, розгнівані люди довкола – заразні.
  • Дайте собі час і налаштуйтесь на позитивний сценарій подій: «Все вийде! Ми – молодці за будь-яких обставин! Я пишаюсь нами і своєю дитиною!».
  • З теплотою до себе проаналізуйте власні ідеї та погляди щодо професійної реалізації своїх дітей. Пам’ятайте: новий час – нові правила! Сьогодні важливіше знайти себе й реалізувати свій творчий потенціал, ніж просто мати диплом про вищу освіту!

Дуже часто одинадцятикласник розглядає відмінну здачу іспитів як сенс свого життя, без перебільшення. Відкладається на задній план усе: друзі, хобі, сім’я, – а будь-яка вільна хвилинка присвячується «сліпому зазубрюванню». І результати такої інтенсивної підготовки не завжди хороші: моральне виснаження, апатія до всього тощо. Як самому підлітку керувати своїм розкладом та розпорядком дня, щоб все проходило якісно і безпечно для здоров’я – як фізичного, так і морального?

Що робити одинадцятикласникам

Чим більше ми щось робимо через силу, без пауз та опори на свої фізичні й психологічні ресурси, тим сильнішим може бути зворотній ефект. Бо сили будь-якої людини, а особливо одинадцятикласника, мають свій об’єм, і ніхто не може вчитись 24/7. Наш організм як цілісна система автоматично вимикається при перенавантаженнях. Тому лінь, апатія, роздратування можуть бути проявами морального виснаження і втоми.

Отже:

  • Менше хвилювань – більше віри! Підліток втрачає віру в себе – дорослі продовжують в нього вірити!
  • Пам’ятаймо про сон!
  • Провітрюймо приміщення, де проходить основна навчальна активність підлітка!
  • Фізична активність: зарядка, вечірня прогулянка, сімейний похід!
  • Смачна і корисна їжа. Глюкоза, омега-3, ненасичені жирні кислоти, вітаміни й щось особливо смачненьке! Плюс сухофрукти, фрукти й горіхи.
  • Бонуси та особливі радості: похід у кіно, бажані подарунки, приємні сюрпризи – можуть піднімати настрій, сприяти підвищенню тонусу та мотивації!
  • До навчання – без фанатизму з усіх боків!
  • По можливості тривожних, «залякуючих» родичів-панікерів залишаємо поза зоною доступу до одинадцятикласника (йому достатньо батьків і себе самого).
  • + власні варіанти створення безпечно-комфортного простору для непростого періоду життя.

Про першокурсників

Найважче адаптація проходить саме у студентів з інших міст, тобто тих, хто приїхав навчатися в чуже місто та оселився в гуртожитку. Бути дорослим – це комплекс багатьох складових. Це і відчуття себе цілісною людиною, яка більшість свого часу може обходитись без батьків чи інших осіб, які про неї піклуються. Це комфортне відчуття себе в своєму тілі і прийняття віку. Це вміння робити свій вибір і брати за нього відповідальність. Це і проживання сепарації – фізичного і психологічного відділення від батьків. Це проходження так званої ініціації – формування відчуття «я доросла жінка»/«я дорослий чоловік». Інколи дорослі так і не дорослішають, залишаючись розгубленими дітьми у фізично дорослих тілах…

Що робити

Першокурсники, які приїжджають на навчання, зазвичай психологічно ще діти, які копіюють моделі поведінки своїх батьків. І це звична справа. Саме тому так важливо батькам зберігати спокій, усвідомлювати і визнавати своє хвилювання та залишатись дорослими.

Рекомендації батькам: відчувати себе і слідкувати за своїм емоційним станом – ви опора! Адже тисячний тривожний дзвінок за день: «Ти де? З ким? Як? Що робиш?» – може розтривожити та «винести мозок» найспокійнішій людині. Домовтесь зі своїм першокурсником, коли і скільки разів дзвонити та приїжджати. Комусь достатньо одного разу, а хтось чекатиме більшої активності – все дуже індивідуально.

Рекомендації першокурсникам: певна розгубленість, сум за рідними і друзями, відчуття «загубленості» у великому чи не дуже місті – це нормально. Дайте собі час на те, щоб нове місце стало близьким та рідним. Пам’ятайте: адаптація (процес пристосування до нового) стосується всіх і може тривати від трьох днів до півтора року й більше.

Адаптація може проходити м’якше, якщо завчасно потурбуватися про безпеку першокурсника:

  • Перед початком навчального процесу познайомитися з містом: карта вулиць, тролейбуси, маршрутки, магазини, навчальні корпуси, гуртожиток, автовокзал, залізничний вокзал тощо.
  • Точно зрозуміти, де і з ким першокурсник буде жити.
  • Чітко знати факультет, номер групи, навчальні аудиторії та куратора (бажано в обличчя).
  • Знати, як діяти в ситуації труднощів чи непорозумінь. Наприклад, у разі надзвичайної події (вкрали гаманець, загубився, опинився в неприємній компанії) – право на терміновий дзвінок. Кому можна дзвонити будь-коли. Мамі, татові, сестрі чи всім одразу.

Студентка 2-го курсу кафедри журналістики ЧНУ імені Юрія Федьковича Іванна Шевчук розповіла, як проходила її адаптація до нового міста та оточення.

Іванна Шевчук

«Дуже важкого процесу пристосування в мене не було, оскільки і Чернівці, і Івано-Франківськ схожі за менталітетом. Тому мені пощастило, що я саме із Західної України, а не зі Східної чи Центральної. Додому впродовж року я зазвичай їздила раз на два тижні. Для мене це було звично, оскільки часто бувала в літніх таборах і покидала домівку на довгий час. Звичайно, іноді було важко, коли всі їдуть до мами з татом, а я сиджу цілий місяць у гуртожитку через якісь неполадки із залізничним сполученням. Не один раз думала про те, щоб змінити виш на івано-франківський, адже тоді година – і я вже була б вдома. Але перекваліфікуватися не думала в жодному разі. Зараз рада, що не змінила свою думку і залишилася тут, адже рівень чернівецької освіти подобається більше. Принаймні, саме за моєю спеціалізацією. Щось схоже на депресію було під час зимової сесії, коли довгий час не була вдома. Але загалом все нормально. Будь-коли можу зв’язатися з рідними через соцмережі чи месенджери. Раджу всім приїжджати навчатися до Чернівців, тут дуже класно!», – розповіла дівчина.

Альона Головіна розповіла, як першокурснику впоратися самостійно із «хандрою»-депресією, коли в голову лізуть думки: «Для чого я сюди приїхав?», «Не хочу нічого робити/вчити, хочу пошвидше додому» чи навіть «Після першого семестру переведуся звідси додому, туди, де добре».

«Пам’ятайте, що якийсь час складно буде! Новий простір, нові люди, новий графік життя вимагатимуть звикання й відбудови власних способів взаємодії зі світом! Якщо факультет обрано за бажанням першокурсника, а не всупереч йому, то знайомі, друзі, цікаві пари, гарні місця швидко „перекриють“ сумні думки! Якщо тривалий час все не те і не так, це потребує додаткової уваги та більш докладного вивчення. Тоді вже, можливо, краще буде справді змінити факультет та знайти СВОЄ місце! Часто це завдання на все життя», – пояснила психолог.

Як на адаптацію можуть вплинути батьки? Що потрібно зробити/сказати, щоб дитина легше пережила розлуку зі старим життям? Що зробити, щоб першокурсник безболісно звик до нових людей/міста/обов’язків і нового життя загалом?

Поради батькам:

  • Справляйтесь зі своїми почуттями! Від’їзд першокурсника змінює всю сімейну систему, і батькам доведеться заново вибудовувати нову картинку свого життя.
  • Шукайте новий сенс життя: цінності, інтереси, захоплення та радості.
  • Намагайтеся відпускати своє чадо з батьківськими благословеннями: «Ти – чудовий (чудова)! У тебе все вийде! Ми віримо в тебе і твоє щасливе майбутнє! Ми будемо поряд, коли буде потрібно!»
  • І, звичайно, добре, якщо вам вдалося задовго до переїзду підтримати самостійність і незалежність вашої дитини – від звичок самообслуговування до критичного мислення, вміння казати «ні» й відстоювати свою точку зору.

Отже, за словами психолога, процес зміни статусу перевтомленого одинадцятикласника на сповненого надій на краще студента складний і багатогранний. Його перебіг залежить від багатьох чинників:

  • Психологічної готовності всієї сімейної системи справлятись з напругою та перенавантаженнями випускного та вступного періодів.
  • Можливості батьків з теплотою відпускати своє чадо в «нові світи», чути, підтримувати, поважати його/її вибір та вірити в краще.
  • Сили й бажання самого чада робити перші кроки в своє самостійне, ще не доросле, але й вже не дитяче життя.
  • Відповідності обраного навчального закладу, викладачів, навчального навантаження та тих, хто буде жити й навчатись поряд.

«Бажаю всім учасникам випробовування навчитись адекватно підтримувати одне одного!» – побажала Альона Головіна.

 

Анна Колісник

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук