Зберегти історію. Як розвивається Чернівецький музей

За 32 роки свого існування в музеї жодного разу не проводили капітальних ремонтів, тож деякі об’єкти почали псуватися та втрачати свою історичну цінність.

Чернівецький музей народної архітектури та побуту працює у місті з 1986 року. З того часу він прийняв сотні тисяч туристів, а на його обійсті провели чимало масових свят. Ще тоді, у далеких 80-х, радянська влада виділила 16 гектарів землі під територію музею, дев`ять  з яких освоїли, а решта – заросла травою. За 32 роки свого існування в музеї жодного разу не проводили капітальних ремонтів, тож деякі об’єкти почали псуватися та втрачати свою історичну цінність.

Як зараз живе музей просто неба у Чернівцях і яка ситуація із музейною справою в області, «Шпальта» поцікавилася у директора музею народної архітектури та побуту Івана Пілата.

Підходимо до крутого яру, протяжністю у сотню-дві метрів. Навкруги кропива, високі дерева та дикорослі кущі. Обережно роблю повільні кроки травою. Вона чіпляється за ноги і не дозволяє йти. Серед зелених заростів стікає тоненький струмок…Ця незаймана територія є частиною Чернівецького музею народної архітектури та побуту.

– Тут проходу немає, там чагарник, – говорить наш «екскурсовод».

Для Івана Пілата ця велика ділянка землі – чудовий майданчик для втілення найсміливіших планів щодо музею.

– Сьогодні тут болото, але через сім років буде підвісний міст, амфітеатр та нові музейні експонати.

Директором музею пан Іван став наприкінці літа 2017 року. Він виграв відкритий конкурс у молодих фахівців, представивши дієздатну концепцію реконструкції та розвитку музею.

«Концепцію розробляв упродовж декількох місяців, звертався у Департамент містобудівного комплексу, разом з чернівецькими архітекторами Олексієм Хілько та Віталієм Жоріним розкреслювали план майбутніх забудов. Зараз в експлуатації дев’ять гектарів землі, коли створювали музей, планували освоїти 16. Та  за рядянської влади не встигли нічого зробити, а за часів незалежності України просто  нічого не робили. Тому сім гектарів землі заросли і здичавіли. На цих територіях плануємо розгорнути комплекс Підгір’я. Він включатиме побут Сторожинецького, Глибоцького та Вижницького районів, поруч має бути експозиція «Гуцульщина».

Тут стоятиме двоярусна велика сцена. Поруч буде амфітеатр літнього театру та співоче поле на 2,5 – 3 тисячі посадкових місць.

Іван Пілат каже, за концепцією розвитку передбачено впорядкувати вулицю Ковпака. Також буде міст для транспорту та підвісна кладка. Поруч з площею, яку треба освоїти, є декілька житлових будинків, їх зносити не будуть, тому що немає можливості надати їм інші житлові приміщення. Площа незайманої території – сім гектарів.

Як розвивати музейну справу, Іван Пілат може довго розповідати, адже 45 років пропрацював на Буковині в галузі культури. Свою діяльність він розпочинав з роботи у районному клубі, а зараз є віце-президентом європейської асоціації народних культур при Раді Європи в Страсбурзі. Організація надає консультації європейським країнам щодо покращення та збереження народної культури.

«З науковими дослідженнями та конференціями я об’їздив усю Європу. За цей час вивчив досвід колег щодо роботи музеїв під відкритим небом. У них такий музей  називається скансен. За всю історію людства перший з`явився у Швеції. Я побував там, щоб побачити, як це працює за кордоном. У Чернівецькому музеї деякі об’єкти будемо добудовувати, а ті, що є – треба реконструювати. Адже має бути такий комплекс, як в країнах Європи».

Хоча посада директора музею на п’ять років, Іван Пілат каже, що дану концепцію мають втілити упродовж семи. Скільки потрібно коштів, поки невідомо.

«Мене запитують, скільки це коштує? Наразі маємо стратегію, важко оцінити скільки це буде коштувати. За 32 роки існування музею ті об’єкти, які є на території Чернівецької області, поступово зникають, потрібен час, щоб це все відродити. І хоча зараз я є директором музею, якщо завтра прийде хтось інший, радітиму з того, що є концепція розвитку, відповідно до якої будуть розвивати музей. Думаю, що заплановані роботи вдасться втілити впродовж семи років, якщо щороку будуть виділяти кошти».

Коли в тебе «горять» очі

Іван Пілат стоїть біля великого розкладного стенду, що при вході до музею. Розкреслена дерев’яна дошка ще пахне свіжою фарбою, але є чи не найбільшою гордістю директора. Це концепція.

«Перша частина концепції передбачає збереження наявних експонатів музею. На території вже є 35 об’єктів. Як мінімум, музей доповниться ще трьома комплексами, кожен з яких включає 15-20 музейних експонатів… Тут будуть павільйони, сценічні локації, дитячі майданчики. Хоча деякі об’єкти не є музейними, хочемо зробити наш скансен «живим». Місцем, де буде зручно дорослим та дітям, бо відпочинок має бути пізнавальним і розважальним. Саме тому наша концепція включає екскурсії, проведення масових заходів та інші розважальні події».

Раніше музей співпрацював з Румунією за двома пілотними міжнародними проектами, але коштів на них не виділяли. Програма передбачала лише консультаційну підтримку та незначне технічне забезпечення.

«На сьогодні вже є попередні домовленості щодо міжнародної співпраці. Спільна робота із закордонними партнерами залежить від того, як ти можеш розповісти про неї та запевнити, наскільки це важливо. Коли вони бачать, як «горять» очі, як ти живеш ідеями,то радо тебе підтримують».

Пан Іван каже, що питанням реконструкції музею зараз, як ніколи зацікавилася та допомагає обласна влада. Цьогоріч вперше за багато років виділили гроші на ремонт музею.

«Приємно, що влада перейнялася цією проблемою, це стимулює. Така зацікавленість і спонукала до написання концепції. Я виграв конкурс на посаду директора серед молодих фахівців лише тому, що врахував усі експертні думки юристів, архітекторів, музейних фахівців.

Як відбувається процес реконструкції

Наприклад, є об’єкт –  стара хата в селі Чернівецької області. Ми досліджуємо, чи має вона архітектурну цінність. З цим об’єктом працює ціла група істориків, за потребою – запрошуємо спеціалістів з Києва, Львова.

У комплекс споруд «Гуцульщина» входитиме три об’єкти: два обійстя гуцульської садиби та ґражда. З останньою на сьогодні є проблема, бо ґражди на Буковині вже не збереглися. Вони і не були поширеними, тому що такий тип житла був характерний для людей середнього та вищого класу.

– Здебільшого буковинці були бідними?

–Так не зовсім правильно говорити. Коли гуцул мав ґражду –  був шанованим господарем на селі. Вона включала в себе комплекс споруд – їх будували одна біля одної, створюючи при цьому замкнуте коло, такі споруди не потребували парканів. У Чернівецькій області залишився напівзруйнований будинок-ґражда, його плануємо перевезти в наш музей.

Опиратися на досвід та знання

У музеї працюють молоді та цікаві люди, на яких я покладаю надію. Треба розуміти, що догляд за музеєм є специфічною роботою, треба мати досвід та знання. За всю історію існування музею тут пропрацювали десь п’ятеро директорів. Водночас, багато людей, які були на початку заснування музею, працюють тут досі. Це надзвичайно цінно, бо робота в музеї не є якоюсь новітньою справою. Вона більш автентична, традиційна.

Зараз у музеї на об’єктах перекривають дах. Для того, щоб будівля не втратила історичної цінності, потрібно її відремонтувати за старовинною технологією, – пояснює Іван Пілат. Будинок має виглядати так, як і 50-100 років тому.

Якщо покрівельним матеріалом є солома чи очерет, його кріплять єдиним перевеслом, що йде вздовж ряду соломи. Але чи є сьогодні люди, які крутять перевесло? Працівникам, які приходять виконувати ремонтні роботи в музеї, треба показати, як прикручується це перевесло. Люди мають вміти працювати з  жовтою глиною, половою та іншими природними матеріалами, так як це було 100 років тому, щоб зберегти автентичність та цінність експонату.

За словами Івана Пілата, проблема є також у матеріалах, адже дахи будівель  перекривають соломою, а її на сьогодні в Україні майже немає. Зараз усі поля обробляють комбайнами, руйнуючи структуру покрівельного матеріалу.

Для того, щоб солома була придатною для перекриття дахів, її потрібно вручну жати та молотити ціпом – так зберігається цілісне стебло. У нас були деякі запаси цього будівельного матеріалу, але поки справа дійшла до діла, солома почорніла, її замулив дощ. Тому наступного року засіємо на території музею поле, щоб мати свою солому.

Завжди бути напоготові

У музеї є тридцять працівників, більшість з яких – технічний персонал. Робітники доглядають за станом музею: вони косять та висушують траву, спилюють старі дерева, збирають опале листя, відкидають сніг.

– Наш музей має свою специфіку роботи, ми тут і в дощ, і в сніг.

–То ви сюди щодня приходите?

–Та де щодня… По 10 разів на день обходжу тут територію. Як тільки якась хурделиця, біжу сюди, щоб подивитися, чи не повалив буревій дерева на експонати, чи вціліли дахи. У нас цілодобово працюють охоронці, вночі по двоє стережуть. Якщо щось стається, я завжди напоготові.

Пан Іван каже, що найменше об’єкти руйнує сніг. Він випадає пластами та поступово стоплюється. Найбільшої шкоди завдає вітер.

Музейна спадщина Буковини

У Чернівцях та області добре дбають про збереження музейної спадщини.

Не можна сказати, що музейною справою на Буковині займаються байдужі люди. У кожному районі та області є фанати. Люди, віддані своїй справі, незважаючи на те, що в Україні це найменш оплачувана сфера роботи. Та й взагалі у галузі культури низькі зарплати. У музей – взагалі найменші заробітні плати з найнижчих. Через це часто не вистачає молодих співробітників, бо хто захоче з вищою освітою працювати істориком в музеї за оплату до трьох тисяч гривень?

– А музей сьогодні якось заробляє?

–Квиток до музею на екскурсію коштував 10 гривень, зараз – 20. Окрім екскурсій, тут можна відпочити. Заробляємо хоча б на деякі витрати для підтримки життя музею.

Нині музеї просто неба користуються популярністю. За словами пана Івана, дуже часто за такою манерою будують відпочинкові комплекси чи створюють, так звані «приватні музеї», аби заробляти гроші. Але відтворена копія не має такої цінності, вона не може бути справжнім музейним експонатом, – переконаний Іван Пілат.

«Пісня – це дуже добре, але її проспівають і через деякий час забудуть, буде популярне щось нове. А музей зберігає історію на віки. Сюди прийдуть наші діти, внуки і будуть бачити, як жили їхні предки. Оце і залишиться в пам’яті. Це як коріння дерева, без якого воно всихає».

Директор музею має досвід роботи в режисурі, каже, що це дуже допомогло правильно спроектувати концепцію.

«У нашій професії є такий неписаний закон «Якщо ти починаєш робити виставу і не бачиш фінальної сцени, не починай робити, буде невдача. Так само і тут – є цілісний образ, концепція. Сьогодні я стою у заростях серед кущів, а через сім років тут буде сучасний павільйон, амфітеатр та нові музейні об’єкти».

Концепцію розвитку Чернівецького музею народної архітектури та побуту Іван Пілат представив на нараді в обласній державній адміністрації. Наразі він готує її і до затвердження сесією облради. Після того, як концепцію погодять депутати, музей отримає поштовх до відродження та розвитку.

«Бережімо своє!», – каже насамкінець Іван Пілат.

Христина Тимофійчук

Фото Юлії Драган