0
23-річна Катя Генріх, навчаючись в університеті, зрозуміла, що хоче ілюструвати книги.
Зараз дівчина створює казкових персонажів для дитячих творів, бере учать у закордонних книжкових ярмарках і мріє проілюструвати книги Ніка Кейва та Джонатана Сафрана. Про творчі трансформації, особливості своєї роботи, й про те, чи актуальна дитяча книга сьогодні, чернівчанка розповіла «Шпальті».
Про талант та роботу над собою
Ми з друзями якось сиділи на кухні та говорили, як круто займатися тим, що приносить задоволення та водночас гроші. Тоді я вкотре задумалася, ким хочу бути. Попри те, що навчалась на третьому курсі ЧНУ на факультеті зарубіжної літератури, отримувала підвищену стипендію, я в один момент просто вирішила забрати документи з університету. Адже навіщо витрачати час на те, чим я не буду займатись у майбутньому?
Я зрозуміла, що дуже хочу малювати – і просто почала це робити. Батьки та викладачі були шоковані моїм вчинком, але я була впевнена у своєму виборі.
Переломним моментом став Behance Portfolio Reviews, його у Чернівцях організовували два роки тому. Там ілюстратори, дизайнери та веб-дизайнери можуть проявити себе, вони показують свої роботи, слухають тематичні лекції. Я дуже хотіла туди потрапити, хоча в мене ще не було свого портфоліо, як і акаунту на Behance. Але за місяць я усе зробила, і все ж виступила. Саме це й це стало точкою відліку моєї кар’єри ілюстраторки. З часом я почала отримувати замовлення на портрет. Я і зараз не відмовляюсь від такої роботи. Але не впевнена, що хотіла б займатись цим на постійній основі. Звісно, я вкладаю душу в кожен свій малюнок, але тут більше комерції, аніж власних емоцій.
Я малювала з дитинства, мені це завжди подобалось. Вважаю, що талант – це дуже відносна річ. Якщо ти не працюєш над своїми здібностями – ти нічого не отримуєш в кінцевому результаті.
Я відвідувала різні гуртки в дитинстві, проте ніколи не затримувалась там надовго, навіть на малюванні. Пізніше зібралась в художню школу, але мені сказали, що таких дорослих вже не беруть. Не дивлячись на це, я далі продовжила розвивати себе в ілюструванні.
Почувати себе вільно, малюючи
Вважаю, що авторський стиль приходить до митців з практикою – потрібно просто малювати. У кожного художника є своя візуальна бібліотека в голові. Вона складається з робіт ілюстраторів, які надихають – певні елементи підсвідомо підкрадаємо у них. Та важливо робити це правильно: я проти «здирання стилю», потрібно брати у авторів те, що тобі подобається, але розробляти власний напрямок. Упродовж практики мій стиль трансформувався багато разів. Я малюю казкових героїв, мої персонажі мають виділені носи та широкі шиї. Звісно, я не єдина, хто так робить, але намагаюсь знайти в цьому щось своє. Ще я не люблю шукати пропорції, бо мені подобається почувати себе максимально вільно малюючи. Не знаю, чи зупинюсь саме на цьому стилі. Можливо, з часом мені захочеться більшого. Поки мене все влаштовує.
Трансформувати мрію у мету
Торік я потрапила на виставку дитячих ілюстраторів «Морс» у Москві. Наразі готую своє портфоліо до чергового фестивалю. Планую поїхати зі своїми роботами в Болонью, або на Франкфуртський книжковий ярмарок. Ще ілюструю одну книгу, назву якої я поки не можу розголошувати. Скажу тільки, що це буде книжка-картинка для маленьких діток. Вона про важливе місце, яке ніхто не популяризує, воно недооцінене туристами – ідеться про Асканійський зоопарк.
Щоправда, великого досвіду ілюстрування книг у мене поки немає. Та я робила ілюстрації для власного портфоліо до твору «100 років самотності» Ґабрієля Ґарсія Маркеса, до казок братів Грімм та українських казок. Також одна з моїх ілюстрацій потрапила до іспанського журналу «Tetas Club», а ще мій комікс можна знайти у збірці «Comics in Tscherniwzi».
У мене є дві улюблені книги, які я мрію проілюструвати. Перша з них – це книга Ніка Кейва «І побачить ослиця ангела Божого», друга – «Повна ілюмінація» Джонатана Сафрана Фоера. Якби мені дали можливість працювати з ними, я б довго не могла оговтатись від щастя.
Ще я дуже хотіла б отримати премію Андерсена. Це найкрутіша премія, якої може удостоїтись книжковий ілюстратор. Але це скоріше мета, аніж мрія. Важливо навчитися трансформувати мрію в мету, бо мрії ми часто відпускаємо, а мету – вчимося «розбивати на частини» та виконувати пункт за пунктом.
Ніщо не замінить друкованих книг
Дитячі книги є вічними. Батьки завжди привчатимуть своїх дітей до друкованої книги. Як би електронні книги не вдосконалювались, паперову – ніщо не замінить.
В Україні дуже потужна спільнота ілюстраторів. Наші вітчизняні митці максимально орієнтовані на сучасні західні тенденції, тому між українськими та європейськими авторами ілюстрацій різниця є непомітною. Чого не можу сказати про ілюстраторів російських та білоруських шкіл. У них, безперечно, є дуже потужні представники, але все ж таки помітно відчувається радянська школа та тяжіння до максимального реалізму.
Не боятись
Найбільше задоволення отримую від процесу розробки ідей. Коли з’являються думки щодо того, якими мають бути перші скетчі та замальовки. Подобається процес «домальовування», коли робота на 80% виконана, і ти розумієш, що тобі все подобається. Та робота ілюстратора не така легка, як здається на перший погляд. Творчі люди завжди переймаються тим, чи актуальний їхній стиль, і наскільки публіці потрібно те, що ти на даному етапі продукуєш. Тут дуже важливі стресостійкість, організованість та вміння керувати собою та своїм часом. Аби мати успіх у творчих професіях, важлива також скомпонованість дій.
Людям, котрі відчувають у собі бажання розвиватись творчо, я бажаю не боятись. Знаю, це важко, особливо, коли любите усе планувати. Та потрібно вміти відпускати й починати жити по-новому. Саме так починається найцікавіше. Достатньо тільки вийти із зони комфорту та працювати над собою.
Переконана, що потрібно робити свою справу якісно та з любов’ю, тоді продукт буде актуальним і потрібним.
Світлана Константинюк
