0
Сьогодні, 20 липня, минає четверта річниця з дня загибелі буковинця Андрія Василишина.
hromadskeradio.org
Андрій народився 27 липня 1984 року у селі Дорошівцях Заставнівського району Чернівецької області. Перед війною він працював в охоронному агентстві «Тигр» у Чернівцях.
Бойовий побратим та колега Андрія пан Петро пам’ятає той бій, під час якого втратив друга. Якраз тоді група військових забезпечувала проходження колони української військової техніки в Луганському аеропорту.
Групою командував герой України майор Олександр Петраківський. Рухаючись двома уралами, дві групи спецназу доїхали до лісосмуги, залишивши там групу прикриття на одному з уралів, інша ж група, під керівництвом Петраківського, рушила вперед. Після дорозвідки місцевості трьома спецназівцями, Петраківський вирішив іти далі, вглиб позиції противника. Проїхавши кількасот метрів, по машині вдарили з РПГ, але обидва постріли були невлучними й командир групи прийняв рішення йти на прорив. По машині відкрили вогонь із засідки, але завдяки злагодженим діям групи ворог був знищений. Машину повністю прошило кулями, з’явились перші поранені. Й тут ворог застосував перевірену боями подвійну засідку й відкрив вогонь через декілька десятків метрів з протилежного боку. Бій продовжився з новою силою.
Пораненим впав кулеметник групи. Смертельне поранення в шию отримав і Андрій Василишин. Під прикриттям бойових товаришів Андрію надавали першу медичну допомогу, але через декілька хвилин він помер... Група шквальним вогнем погасила засідку, й рухаючись в тил противника, виїхала на ворожий блокпост. Найманці не чекали появи спецназівців в себе під боком. Вони бігали босі, хапаючи на ходу зброю, намагалися чинити опір але були впритул «скошені точним вогнем» групи. Відхід прикривали з підствольних гранатометів, не даючи підняти голову тим, хто вцілів. Вискочивши на польову дорогу, продірявлений Урал зупинився. Група зайняла кругову оборону.
Неподалік, метрів через двісті, проходила лісосмуга. Ворог обходив, намагаючись знищити оточену групу. Командир групи Петраківський намагався викликати підтримку артилерії. Під час бою він помітив, що в одного із бійців вибуховою хвилею зірвало каску. Тож він зняв свою каску й віддав її бійцю. Вогнем з міномета вороги почали обстрілювати оточених бійців. Одна з змін влучила по кабіні Уралу, в кузові якого лежав загиблий Андрій. Уламками машини була поранена більша частина групи. Двоє бійців були дуже важкими, а також уламком був поранений в голову і майор Петраківський.
Від палаючого уралу зайнялося поле з пшеницею. Бійці прийняли рішення під прикриттям димової завіси перенести поранених й вбитого з палаючого поля на сусідню лісосмугу. Один із бійців взяв кулемет із боєкомплектом до нього, ще один боєць прикривав його. Вдвох вони перебігли в сусідню лісосмугу й зайняли там позицію. Всі, хто міг пересуватися, брали поранених товаришів, яким надали першу медичну допомогу, й переносили їх в сусідню лісосмугу. Андрія декілька разів намагались зняти з палаючого уралу, але ворог не давав підійти до машини.
Весь час поранений Петраківський тримав зв’язок з командиром полку, хоча ніхто з групи не міг уявити, що в це пекло відправлять підмогу для евакуації групи. Один із поранених, Павло Ільчук, був майже при смерті. Йому вкололи декілька уколів сильного знеболювального…
Тримаючи оборону в «зеленці» бійці не полишали спроб дістати загиблого Андрія. У цей час на горизонті з’явився БТР і Урал, збоку полем рухався ще один автомобіль. Це була група евакуації, яку відправив командир полку. З БТР і машин під постійним вогнем артилерії дві групи спецназу прорвалися через кільце ворога. За декілька хвилин загиблого Андрія зняли з Уралу, на якому вже рвався боєкомплект, й погрузили в машини поранених бійців, які не могли пересуватись самі. Також евакуювали всю пошматовану кулями й уламками групу. Бій тривав близько 5-ти годин. У кожного з бійців залишилося по декілька магазинів. Дорога назад супроводжувалась вогнем. У таборі від отриманих важких поранень помер Павло. Петраківський в госпіталі впав у кому, в якій провів більше року. Наразі триває перевірка щодо лікарської помилки. Батько Петраківського виклав на продаж Золоту Зірку Героя України, аби вилікувати пораненого сина…
Прощання з Андрієм відбулося на базі охоронної фірми «Тигр», поховали його на місцевому кладовищі в рідному селі Дорошівцях.
До Чернівців живим не повернувся тільки Андрій Василишин, інші побратими з важкими пораненнями залишилися живими.
