Як врятувати дитину від комп’ютерної залежності. Поради чернівецького психолога

Про те, як виявити дитячу «ґаджетозалежність» на ранніх стадіях, що варто змінити у стосунках батьків і дітей та чому діти все частіше обирають віртуальний, а не реальний світ, «Шпальті» розповіла практикуючий психолог Альона Головіна.

Фото: Mujeres Cabeza de León

Якщо для дітей літо – це час розваг, нових вражень та емоцій, то для батьків – справжнє випробування. Адже ті, хто працюють впродовж усіх дитячих канікул, повинні вирішувати, куди прилаштувати своїх чад. На допомогу одразу приходять літні табори, санаторії чи відпочинок у бабусі з дідусем. Однак батьки, котрі не хочуть чи не можуть обирати якийсь чітко запланований відпочинок, вирішують просто залишати дитину вдома. Здавалося б, там і катання на велосипеді, і футбол у дворі, і різноманітні ігри з друзями – ідеальний варіант. Проте, чи всі діти обирають активне дозвілля, коли проводять цілий день самі, без жодного батьківського контролю?

«Так склалося, що зараз, на літніх канікулах, ми з чоловіком проводимо весь день на своїх роботах. Тому наш син залишається вдома один. Дуже хотілося б, щоб цей вільний час він присвячував прогулянкам з друзями, іграм надворі, катанню на роликах, велосипеді, зрештою, читанню чи розв’язуванню задач», – розповідає мама п’ятикласника пані Марина.

Проте, за словами жінки, хлопчику взагалі не до цього, адже в його повному розпорядженні вдома залишається планшет та ноутбук.

«Приходжу додому о сьомій, запитую: «Андрійку, що ти сьогодні цікавого робив?», а у відповідь чую тільки про клани, нові відкриті «левели», відеоролики на «YouTube» та про багато інших речей, значення яких навіть не розумію іноді», – пояснює жінка.

Пані Марина розповідає, що вже неодноразово намагалася вжити заходів, щоб її син не так багато часу проводив з різноманітними ґаджетами, однак жодні спроби не завершувалися успіхом.

«Звісно, вже намагалися домовлятися із сином про обмежене використання цих приладів. Наприклад, максимум – дві години на день, і то лише після 40 прочитаних сторінок книги та декількох розв’язаних задач. Спочатку це діяло, однак пізніше Андрій зрозумів, що вдома його ж ніхто не контролює, тому можна хитрувати. Ми з чоловіком пояснювали йому, що таке неконтрольоване використання ґаджетів призводить до деградації, просто намагалися забирати планшет, вимикати Інтернет. Проте син все одно знаходить вихід із ситуації. Він телефонує друзям-одноліткам, домовляється про зустріч, але не для того, щоб зіграти у футбол чи покататися на велосипеді, а щоб покористуватися їхніми ноутбуками, смартфонами. Зачинити сина у квартирі на цілий день і забрати все можливе приладдя не можу і не хочу, я ж не наглядач у в’язниці».

Фото: A Team Tuition

Жінка пояснює, що, звісно, не може назвати свого сина якимось «ґаджетозалежним», адже хлопець вчиться на відмінно, вміє та любить проводити дозвілля не тільки корисно, а й активно. Проте, як здається пані Марині, щодня ситуація погіршується, адже заборони й домовленості щодо використання пристроїв тепер супроводжуються агресією, істериками та слізьми. Жінка розповідає, що зараз вона надзвичайно розгублена та не розуміє, як можна врятувати сина від розвитку комп’ютерної залежності.

Практикуючий психолог, арт-терапевт, консультант організацій, гештальт-терапевт ВСППГП Альона Головіна розповідає, що більшість батьків рано чи пізно зустрічаються з питанням «дитина і ґаджет»: коли та на скільки давати, а пізніше – як забирати. Батьки, а особливо представники старших поколінь, найчастіше бояться «втратити дитину». Також серед основних переживань – виникнення проблем зі здоров’ям (зір, постава), ідея «гаяння часу ні на що», відсутність реального життя, страх «розплавлення мізків», втрата контролю над дитиною/підлітком та виникнення залежності.

Фото: PxHere

«Залежність не формується з нічого: вона має свою причину, суть, своє глибинне, часто нерозпізнане, послання та свого адресата (чому, що і кому). Часом для формування стійкої залежності необхідні роки дитячої самотності, порожнечі, відсутності відчуття безпеки, значущості та душевної близькості. Надмірне захоплення ґаджетами може бути і втечею від травмувальної реальності, і копіюванням дорослих, і мовою любові (маю на увазі ситуацію, коли батьки замість себе дарують дорогі подарунки), і пошуком ліків від самотності, і потребою «бути крутим», і пошуком цікавих вражень, яких бракує в реальному світі».

Психолог наголошує, будь-яка залежність – це непросте й неоднозначне питання, яке потребує індивідуального підходу, обережного вивчення та коректної, комплексної  роботи фахівця з самою дитиною та її сім’єю. Тому для чіткого діагностування залежності потрібна допомога спеціалістів – психологів та психотерапевтів. Однак існують декілька ознак, які можуть стати першими сигналами комп’ютерної залежності. Дорослі повинні бути настороженими, якщо дитина:

  1. 24/7 «зависає» в ґаджетах;
  2. відмовляється від їжі та сну;
  3. тривалий час ігнорує живих, невіртуальних друзів;
  4. не відгукується інтересом на те, що колись сильно цікавило;
  5. проявляє стійку психологічну неможливість відірватись: дратується, сердиться, тривожиться при необхідності робити паузи у використанні пристроїв;
  6. говорить про фізичний біль, якщо не має доступу до ґаджетів (наприклад: болить голова, живіт, нудить);
  7. проявляє нетипову їй поведінку: коли, наприклад, мовчазна дитина стає дуже активною, агресивною, тривожною, неспокійною, і навпаки.

    Фото: Medium

Альона Головіна наголошує, що більшість труднощів,пов’язаних із використанням ґаджетів, викликано порушенням стосунків між батьками та дітьми:

«Якщо зазирнути глибше, то наш батьківський вплив найактивніше відбувається від моменту зачаття, виношування, народження і триває десь до 3-х, потім до 6-7 років, а далі ми, звичайно, з деякими поправками, пожинаємо те, що вклали. Перші роки – найважливіші, адже формується самоцінність дитини: внутрішнє відчуття, що мене люблять за те, що я Є! Часом батьки не надають великого значення цьому періоду життя дитини: «Що воно там розуміє?..», – кажуть вони. І даремно, адже малюк на рівні імпринтингу (інтуїтивного копіювання) засвоює основи всього. Саме тут сплітаються наші історії та формуються теплі стосунки на все життя. Якщо цього не сталося, нам потрібно їх сформувати теплотою, прийняттям, безоціночною любов’ю, своєю стійкістю, вірою, повагою до індивідуальних особливостей, можливістю бачити й чути саме ЦЮ дитину/підлітка без фантазій й надмірних очікувань (що інколи дуже і дуже важко)! Це велика душевна робота всіх учасників процесу!».

Психолог наголошує, що якщо батьки хочуть «забрати» дитину від ґаджетів, то повинні запропонувати  альтернативні варіанти проведення часу, які  будуть до душі. Окрім того, домовляючись з дитиною про самостійне «независання» у смартфоні, добре опиратись на договір та повагу. Хоча важливо й не переоцінювати дитячу відповідальність: діти є діти, тому за відсутності нагляду більшість цих розумників з легкістю занурюються в Інтернет-лабіринти, втрачаючи відчуття часу і реальності.

Спеціально для «Шпальти» практикуючий психолог, арт-терапевт, консультант організацій, гештальт-терапевт  ВСППГП Альона Головіна визначила власні топ-5 порад для батьків щодо того, як вберегти дітей від комп’ютерної залежності.

Фото: Biglight

1. Власний приклад

Виховуйте не тим, що говорите, а тим, як живете і що демонструєте! По можливості відкладайте свої ґаджети та згадуйте, що ще приносить вам задоволення. Чудово, якщо ваше захоплення, може бути розділене зі всією родиною! Корисно влаштовувати профілактичні вечори тиші та розмов, казок і сімейних історій. А якщо у вас ще є справжні захоплення, то сміливо залучайте своїх діток: спорт, йога, малювання, гончарство, подорожі, допомога іншим!.. Адже найкращі ліки від виникнення негараздів – це профілактика!

2. Турбуйтеся про рівень своєї психічної енергії

 У кожного з нас є так званий «контейнер психічної енергії». Хороші переживання і враження наповнюють контейнер, погані – спустошують. Виснажений дорослий – кінець всьому живому. І діткам часом нічого не залишається, як ховатись у віртуальних світах. Отже – ресурси! Ресурс  – це те, що саме цієї хвилини додасть вам сил і поповнить запаси вашої енергії. Є енергія – можу іти до своєї дитини, немає – шукайте сили чи спосіб її відновлення.

3. Створюйте теплий та безпечний простір

Вірте у дітей і у своє батьківство! Оберігайте, розвивайте таланти і підтримуйте індивідуальні інтереси ваших діток! Книги й статті моїх улюблених авторів вам у допомогу: С.Ройз, І. Млодік, Ю.Гіппенрейтер, Л.Петрановська, Ф.Дольто, В.Сатір та інші. Читайте і розвивайтесь самі.

Якщо ми знаємо, хто ми, живемо в режимі «тут і зараз» та обізнані про психологічні особливості діток на різних вікових етапах – можемо бути надійними опорами та захисниками наших діток, вчасно розпізнати «збій системи» та адекватно відреагувати в разі необхідності!

4. Живіть та дійте з позиції довіри й поваги

Усі дітки мають право на повагу та щасливе дитинство. Отже, завдання дорослих бути такими дорослими, які можуть стати міцними контейнерами, «цілющим бульйоном», творчим середовищем, в якому хочеться рости й розвиватись. Страх, сором і провина як звичні важелі навчання та виховання мають бути трансформованими у довіру, любов і повагу! Тоді для того, щоб «відтягнути» від ґаджета, достатньо буде сказати: «А йдемо гуляти?» І наша «ґаджетова дитина» з легкістю скаже: «Так, пішли!!!». Тут допоможе живий дитячій інтерес до всього нового та цікавого. Звичайно, якщо вам не вдалося зупинити його в ранньому віці токсичними посланнями: «Не біжи, впадеш!», «Стій – забруднишся!», «Підеш туди – забере тьотя/дядя/цигани/міліціонер», «Та нащо тобі це треба», «Припини».

5. Створюйте сімейні правила й обов’язки

Створені разом ритуали, свята, правила й обов’язки можуть істотно полегшити сімейне життя та зробити його ще й класним. Так, наприклад, для створення «Правил нашої суперсімейки» кожен висловлює свої пропозиції щодо правил та обов’язків, потім з доброї волі кожен обирає те, що може виконувати. Далі все записується і «візується» підписами (наприклад: розфарбованими пальчиками рук). Правила можуть змінюватись і доповнюватись! Отже, чим більше ясності – тим менше шансів для напруги, «туману», конфліктів та пошуку «втечі».

 

Анна Колісник

 

 

 

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук