Відпочинок у Болгарії: що поїсти, куди податися та як подорожувати на своєму авто

Як ми з сімєю відпочивали у сонячній Болгарії.

У час відпусток у багатьох виникає запитання, яке місто та країну обрати для літнього відпочинку. Чернівчанка Світлана Олексійчук пише про те, чому їхній вибір впав на Болгарію, подолання трьох кордонів, цінову політику країни та радить, як з користю провести дозвілля.

Болгарія. Раніше мої знання про цю країну обмежувалися тим, що її столиця Софія. А ще, що ця країна є Батьківщиною Ванги (дивилася серіал про неї). Асоціації з Болгарією – валер’янка та болгарський перець. Ну, і всі разом з Болгарією вимовляють епітет – сонячна. Якщо ж трохи погуглити, то найцікавіше, що я виокремила – Болгарія займає третє місце в світі за кількістю об’єктів, що охороняються ЮНЕСКО. Попереду неї тільки Греція та Італія.

Три кордони подолано і ось, вона, Болгарія. Перше, що ми побачили тут, звичайно ж дороги – вони в Болгарії різко контрастують з українським бездоріжжям. Усе якісно, навіть гірська дорога в селах значно краща за нашу центральну трасу.

Ну, що ж, помчали відпочивати. Созополь, Бургас, Софія, Варна, Золоті Піски, Сонячний Берег, Несебр… Ці міста знайомі на слух майже кожному.

У Болгарії вперше, про курортні міста чули, але куди саме хочемо, не знали. В інтернеті натрапили на Светий Влас. А вже через пару тижнів побачили все на власні очі. Готель обирали за допомогою туристичної компанії. Там же страхували нашого чотирирічного сина.

Светий Влас – це маленьке, комфортне, чисте туристичне місто. Дуже безпечне. Тут живе багато чиновників, на вулицях камери, за порядком слідкують. Вся набережна вистелена готелями, апартаментами на будь-який смак і гаманець. Багато кафешок, ресторанів. Сервіс ненав’язливий, усі люб’язні, усміхаються, (і ніхто не просить «ван долар» на відміну від Єгипту.)

Це місто, куди злітається болгарська «золота молодь». Тут чудовий яхт-клуб. Біля нього можна побачити такі машини, які раніше бачила в енциклопедії сина: майбах, порше, мустанг, ще якісь золоті машинки.

Є дві церкви, амфітеатр з дивною номерацією стільців, там немає парних цифр. Безліч гарних і мегаякісних дитячих майданчиків. Чисто, ідеальні дороги. Вибором місця відпочинку ми більш ніж задоволені.
Море тепле, чисте, без медуз та водоростей. Берег піщаний. Комарів немає зовсім.

Їжа смачна, особливо салати та рибні страви. Ставридка, цаца – маст хев для кожного відпочивальника. Валюта – лев. Співвідношення 1 лев – 15 гривень 65 коп. Ціни приблизно такі ж, як і в Україні.

Крім Свєтого Власу побачили й інші цікаві міста. 

Місто-півострів (не Заліщики). Місто, занесене (повністю) в спадщину ЮНЕСКО. Місто, в якому є 40 храмів. Це Старий Несебр. Тут все дихає історією, пам’ятки архітектури вражають. Перше, що найбільше здивувало: екскурсія містом – безкоштовна! Ніхто не вимагає від тебе грошей за вхід, за фото і т. д. Буковинці, як вам? У нас теж є дві пам’ятки ЮНЕСКО. А вхід для туристів туди навіть дуже платний.

Грошей коштує тільки wc. За таке «задоволення» треба викласти один лев, тобто 15 грн. 64 коп. 
У місті усе гарно продумано, спокійно, без метушні. Це справжня цитадель натхнення для істориків, людей творчих професій.
Дитині тут теж цікаво, бо дитячі майданчики так чудово і тематично вписуються в загальну атмосферу міста. І розвалинами син з радістю повзав (нових не зробив, на щастя)!


Були ще в Бургасі – портовому місті, де можна зайнятися шопінгом. Бачили Помор’є – не таке вражаюче, але чисте маленьке містечко.
Болгарія справила на нас враження справді курортної, європейської країни. Завдяки поїздці знання про цю країну таки розширила. Ділюся. У Болгарії є традиція: на будинках та на воротах при вході до церкви висять фотографії померлих людей з датами їхнього життя.
А ще, ця держава є лідером за виготовленням трояндової есенції, друга в світі за вирощенням лаванди. Хочете фотографію серед лавандових полів, у Болгарії це легко можна зробити.

До речі, за будь-яку покупку в магазині чи в овочевій ятці ви отримуєте чек.

Тут дуже багато туристів з Росії, але українців теж чимало. Мова болгарська якась трохи кумедна: малко – маленький, добре дошли – ласкаво просимо.
І, як то кажуть, краще один раз побачити, ніж 100 разів почути чи 10 разів прочитати. Тож «добре дошли» в сонячну Болгарію!

Їжа. Що варто спробувати? Наш досвід. Снідали у готелі, був шведський стіл. Смачно, але їжа одноманітна, на яєчню та йогурт вже дивитися не могли. Обідали і вечеряли щоразу в інших місцях. Середня сума за обід – десь 30 левів. Салати тут смачні, а порції велетенські. Раджу спробувати «Овчарський» – дуже цікаве поєднання зелені, овочів, м’яса та двох видів сиру. Ціна – від шести левів. Супи. Традиційна болгарська трійка лідерів: шкорба (квасолевий суп), Таратор (наша окрошка) і курячий суп. Таке, в нас смачніше. Ціна від двох левів і вище. Залежно від закладу. Особливо не зацінив їх наш наймолодший подорожуючий. М’ясні страви смачні з гарною подачею. Особлива любов – це  рибні страви: цаца, ставридка, навіть акулу спробували. Ціна починаючи від 12 левів.

Напої. За стакан соку приготуйтеся викласти від 2,20 левів. Фреш від п’яти левів. Спиртне: пиво, по-їхньому «біра» схоже на наше. Смачне. Коштує від 2,80 левів. У магазині можна купити таке ж за 1,80 лева. Смачне вино та лікер їхнього виробництва. Є національний напій, щось на кшталт нашої самогонки – ракія. Це фруктовий самогон 40-60 градусів міцності. Я не дегустувала, а чоловік сказав, що смачно. 

Поради тим, хто зібрався в подорож на своєму авто:

1. Запасайтесь терпінням на українському кордоні. Тут «тримають» найдовше.

2. Як тільки перетинаєте румунський кордон, одразу ж купуйте вінєту. На два тижні вона коштує сім євро. Це плата за користування дорогою.

3. Слідкуйте за знаками, там дуже строго щодо правил руху. Не перевищуйте швидкість. Хоч це їхнє 40, 50 км. «напрягає» конкретно.

4. За переїзд через Дунай готуйте три євро. І знову купуйте вінєту по Болгарії. Тут вона коштує дев’ять євро.

5. Обмінюйте гроші на леви та леї, бо ваші євро і долари тут нікого не цікавлять. От тобі Євросоюз. Усе в національній валюті. Особливо заправки.

 

Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.

 

Залишити відгук

Залишити відгук