0
Кураторка благодійного проекту «Лакібукс» Світлана Константинюк розповіла «Шпальті» про те, чому важливо експериментувати, про першу книгу-комікс для підлітків та як благодійний проект став головним партнером дитячої програми на «Книжковому Арсеналі».
Світлана Константинюк, 21 рік, кураторка проекту «Лакібукс» від благодійного фонду «Я Майбутнє України» та IT-компанії Lucky Labs.
Шукаю я або знаходять мене
Після одинадцятого класу поїхала навчатися до Німеччини; як і кожен підліток, хотіла там залишитися. Проте, коли розпочалися події на Сході України, зрозуміла, що я не в тому місці й не в той час. Повернулася в Україну і завдяки тому, що знала німецьку, почала працювати в Meridian Chernovitz. Спочатку була не впевнена у своїх силах, та поступово мене навчили багатьом речам. Училася на власних помилках і перемогах.
Пізніше зрозуміла, що потрібно рухатися далі, почала шукати нову роботу і випадково побачила, що потрібна людина, яка б представляла благодійний літературний проект «Лакібукс». У мене зазвичай так і виходить — шукаю я або ж знаходять мене. Наразі я відчуваю, що на своєму місці. Вважаю, що важливо дослухатися до себе, бо якщо ми не будемо слухати своє внутрішнє «Я», а йтимемо за стереотипами та чужими уявленнями, то з цього нічого не вийде. Коли людина насправді відчуває, що займається своєю справою, то працює якісно та досягає вагомих результатів.
«Лакібукс» створили за ініціативи благодійного фонду «Я Майбутнє України»та IT-компанії Lucky Labs. «Лакібукс» (перекладається з англійської як «щасливі книжки») – це науково-популярна література для підлітків, яка безкоштовно розповсюджується в бібліотеках та школах-інтернатах на Сході України. Наразі я виконую різні завдання у проекті. У нас дуже маленька команда, немає чіткого розподілу, хто за що відповідає, тож ми все робимо спільно.
Головний партнер дитячої програми
Рік тому, коли ми вперше презентували наш проект на «Книжковому Арсеналі», не були до кінця впевнені в тому, що з цього щось вийде. Знали тільки, що видаватимемо книги і для кого саме будемо це робити. Зараз усе настільки набрало обертів, що за рік ми стали головним партнером дитячої програми.
«Книжковий Арсенал» цьогоріч відрізнявся від минулорічного своєю надзвичайною дитячою програмою: величезна локація, орієнтована на дітей. Саме там ми представляли нашу діяльність. Щоб зацікавити малечу, ми орендували справжній мікроскоп для дітей. Це було так незвично. За чотири дні фестивалю до нашого мікроскопа підійшли приблизно 300 людей. Приходили й дорослі, що ще раз підтверджує: потрібно не боятися бути дитиною і відкривати для себе щось нове, незважаючи на вік.
Ми вирізнялися з-поміж інших і тим, що представляли проект, не продаючи книги, оскільки ми благодійний проект. Були відвідувачі, які хотіли купити наші книги, але не могли цього зробити. Звісно, зацікавлених було дуже багато, а що може бути важливіше, ніж бачити, що твоя робота приносить результат. Бачити зацікавленість дорослих і дітей — це неймовірний feedback.
Перша книга для підлітків
«Лакібукс» – молодий проект, тому книг у нас небагато. Перша книга для підлітків, яку ми видали, була у форматі коміксу про видатного винахідника Ніколу Теслу. Проект вийшов дуже успішним. Наразі ми очікуємо книгу про гаджети, яку написав чернівчанин Андрій Тужиков. Ми всі користуємося гаджетами, проте часто не знаємо, як саме вони функціонують.
«Це надзвичайно сумно, адже у XXI столітті ми багато чого маємо, але не знаємо, як саме воно влаштоване».
Основне завдання наших книг – подавати «глибини» наукового матеріалу, які мало кого цікавлять під час навчання в школі. За рік існування у рамках проекту вийшли приблизно 5000 примірників науково-популярних книг, провели більше 30 просвітницьких заходів у Києві, Львові, Одесі, Харкові, Маріуполі, Сєвєродонецьку та інших містах. У планах продовжувати видавати книги для підлітків та інтелектуально українізувати їх (так ми називаємо нашу місію).
Книги не можна робити без дітей
Ми випускаємо благодійний тираж книги у тисячу примірників і розповсюджуємо його на Сході України. У такий спосіб збільшуємо масив української літератури у бібліотеках та школах-інтернатах. Це дуже важко, та коли ми приїжджаємо на Схід і презентуємо власні книги, проводимо різні івенти, розуміємо, що це все недарма. Під час останньої поїздки в Маріуполі розповідали про Стівена Гокінґа. Учителька привела 30 дітей, а вони вже такі змучені (бо того дня це був не єдиний їхній захід), коли ж вони почали слухати – допитливі дитячі очі загорілися, посипалося безліч запитань. Ми сумнівалися, чи вдасться нам зацікавити дітей такими івентами. Але після постійного спілкування з дітьми розуміємо, що це була хороша ідея.
Моя колега на «Книжковому Арсеналі» сказала: «Зараз такий час, коли книги не можна робити без дітей». Нам необхідно з ними спілкуватися, щоб розуміти, що потрібно видавати. Будьмо реалістами, наразі діти читають неохоче, навіть комікс «Нікола Тесла» розробляли окремо в е-вигляді.
Головне говорити та писати зрозумілою для дітей мовою, тоді вони почнуть читати».
У житті дуже важливо експериментувати
Рік тому ми не знали, з ким співпрацювати та до кого звернутися. Не можу сказати, що нас не сприймали серйозно, нам просто не довіряли. Але все змінив перший тираж, після його виходу до нас приходять різні видавництва зі своїми пропозиціями. Звісно, науково-популярну літературу неможливо створювати без людей, які на цьому спеціалізуються, тому ми публікуємо книги авторів, які пишуть у цьому жанрі. Зараз художньої літератури для дітей достатньо, а от жанр нон-фікшн є не таким популярним. Тому ми хочемо заповнити цю нішу та донести до підлітків важливу ідею: у житті дуже важливо експериментувати. Знову ж таки приклад із мікроскопом: далеко не кожен знає, з чого він складається, потрібен поштовх, щоб з’явилося бажання дізнатися, як саме він функціонує та для чого призначений. Так один яскравий момент дитинства може стати поштовхом до майбутнього.
Фото: luckybooks.org
У бібліотеках на Сході дуже мало сучасної української наукової літератури і тільки третина книжок українською мовою. Ми не радикальні в плані того, щоб читали тільки українською та українську літературу, але цю прогалину потрібно заповнювати. Поготів, що потреба у такій літературі є, — бібліотеки нам телефонують та просять книг.
«Улюблений момент у роботі — їхати на Схід, адже саме там я відчуваю, що роблю щось корисне».
Створювати своє місце під сонцем
До книг у мене дивне ставлення. Зізнаюся, у підлітковому віці взагалі не читала. Та зараз книга стала для мене витвором мистецтва, фактом чогось великого та важливого.
Зараз мені подобається працювати з книгами та видавати їх. Я не знаю, чим буду займатися в майбутньому, але точно знаю, що не хочу шукати місця під сонцем, буду створювати його сама.
Нещодавно читала статтю про дуже розумного й кваліфікованого лікаря, його відправили працювати в село. Чоловік не відмовився, а залишився там працювати. За грантові кошти він обладнав сучасний медичний пункт та проводить лекції в школах. Він став успішним у своїй справі, не шукаючи інших варіантів. Він просто це зробив, він герой. І я теж хочу бути таким героєм.
Ярослава Дерев’янко
Фото Юлії Драган
