0
Ми прокинулися вдосвіта від шторму, почали збирати свої речі, вони порозліталися в ущелини. Погода зіпсувалася абсолютно і ми вирішили повернутися.
Так про свій перший похід у гори розповідає альпіністка Любов Бойко.
Чернівчанка Любов Бойко займається туризмом усе життя. Спочатку дівчина професійно опанувала велоспорт, а з 2016 року почала займатися висотним альпінізмом. У інтерв’ю «Шпальті» Любов розповіла про те, чи розвивається альпінізм в Україні, як самостійно підкорила свою першу вершину та кого вона точно не візьме з собою в похід.
Мрія про альпінізм
«Про альпінізм я мріяла давно й досить довго працювала для цього. Зараз я живу в Чернівцях, і коли почала цікавитися походами, не знала, куди звернутися, хто цього навчає у нашому місті. На ринку дуже багато комерційних пропозицій, але мене це не цікавило, хотілося навчитися самостійно ходити в гори, а не з гідом».
Першу свою подорож альпіністка здійснила в 2016 році, без особливої підготовки. Це стало можливим завдяки тому, що дівчина професійно займалася велоспортом, підтримуючи організм у хорошій фізичний формі.
– Перша вершина, на яку мені вдалося піднятися, – Казбек, що у Кавказьких горах. Ця вершина друга за висотою у Грузії. Вона не надто важка, але ми змогли піднятися тільки з третього разу. Під час першої спроби ми вийшли на висоту 3700 метрів – пам’ятаю, була дуже погана погода, – й ми зупинилися в наметовому таборі, аби перечекати. Враховуючи погодні умови і те, що у групи, з якою я йшла, не було з собою достатнього запасу їжу, ми спустилися до підніжжя.
Перечекали внизу негоду і через тиждень зробили другу спробу. Тоді вдалося піднятися на висоту 4300 метрів, але нас знову застав сильний шторм. Вітер був настільки сильним, що забрав наші каремати. Прокинулися вдосвіта від сильної негоди, почали збирати свої речі, вони порозліталися в ущелини. Ми були змушені спустися у безпечне місце, тому що сенсу продовжувати підйом не було.
Відтак група повернулася у Тбілісі, адже через декілька днів туристи мали бути вдома. Та альпіністи вирішили зробити ще одну, уже третю, спробу.
Зранку ми почали підніматися, на вершині були десь по опівночі, тому, спускаючись з Казбеку, одразу побігли на літак. Після першого походу я зрозуміла, що мені це подобається, виникло ще більше бажання цим займатися. Але подорож на Казбек стала традицією – пізніше цю вершину ми підкорили ще двічі.
Після повернення додому Любов почала шукати можливості тренування у Чернівцях.
Згодом дівчина уже подолала складнішу вершину, підготовка до якої тривала рік. Тренувалася в Карпатах та Татрах.
– Гору Ельбрус, висотою в 5634 метри, я подолала самостійно, хоча ми розпочинали йти з групою. Люди йшли повільно, тому я поставила їх перед фактом, що далі піду сама. Чому я так вирішила? Ми виходили о другій ночі, був кінець жовтня, на горі уже лежали перші заморозки, через нешвидкий темп в мене промерзали ноги… Пам’ятаю, що досить швидко піднялася, провела дві годині на вершині, а моєї групи навіть не було видно. Ельбрус не є технічно складним маршрутом, здебільшого це піше підняття ногами.
Згодом дівчина випробувала технічно складніші маршрути: вершина Татри, піднялася на гору Риси.
Дійти до кінця
– У 2017 році я піднялася на одну з найскладніших вершин – Метерхорн. Це було дуже ризиковано, адже люди, які вирішили йти в похід, професійно цим раніше не займалися.
У нас не було гіда, щоб давав поради та підтримував. Ми вирішили піднятися в жовтні, це взагалі не сезон походів, бо гору повністю засипало снігом.
За словами Любові, альпіністські маршрути, на відміну від туристичних, не маркуються. Немає ніяких умовних позначок, які б підказували, куди потрібно рухатися.
– Посередині маршруту ми заблукали і потрапили в шторм. Ця гора є скалистою: ми лізли переважно скалистими узвишшями, а не йшли ногами. Наступного дня розпочався дуже сильний шторм, з кожним кроком ситуація ставала небезпечнішою, у нас навіть не було з собою теплих речей. Але я повторювала, що у мене є смілива ціль – дійти до кінця вершини.
Туристичні маршрути в Україні
Українські вершини вважаються туристичними маршрутами, вони безпечні для людей, у яких немає спеціальної підготовки.
– Зараз федерація альпіністів спростила категорійність маршрутів, їх всього дев’ять. Ті, на які я піднімалася, середньої технічної складності. Метерхорн – четвертого рівня складності, тоді як українським вершинам властиві перша та друга категорія. Узимку в Карпатах можна здобути основні навики, які необхідні для альпінізму, опади цьому сприяють. Зокрема, можна навчитися користуватися льодорубом, затримуватися на снігу, ходити в зв’язках, організовувати перила. Для більш технічної та силової підготовки підійдуть скали у Вижницькому районі. Там можна навчитися працювати з мотузкою та виконувати завданні в парі, страхувати чи допомагати своєму напарнику. І хоча скелелазіння – це вже інший вид спорту, але без нього технічний альпінізм неможливий.
Любов Бойко розповідає, у Чернівцях більш розвинений комерційний альпінізм: є приватні тренери – гіди, які супроводжують людей під час сходження на вершину.
– Державної підтримки абсолютно немає, у Чернівцях теж цього не відчуваю. Альпінізм на високому рівні розвивають у Харкові та Дніпропетровську. В Україні розвиток альпінізму не є пріоритетним завданням. Проте на ринку є дуже багато комерційних пропозицій.
У Чернівцях є клуб альпінзму, де я найчастіше проводжу тренування.
Альпіністка пропонує мені спробувати подолати умовну смугу перешкод та розповідає, яких помилок найчастіше припускаються новачки.
З чого потрібно починати
– У будь-який момент я готова зібрати рюкзак і піти в гори. Людям, які хочуть займатися альпінізмом, раджу постійно тренуватися, починати можна з бігу. Я ходжу з групами людей з різною фізичною підготовкою. Та з собою точно не візьму в гори того, хто ніколи не ходив навіть у Карпати, але вирішив піднятися на Ельбрус, «бо зараз так усі роблять».
Подорожі є досить дорогими. Загалом необхідно 150-200 доларів, але ця ціна вважається низькою.
– Якщо ви зібралися на семитисячник (гору, висотою в сім тисяч метрів) потрібно оформити такий документ, як перміт на сходження – дозвіл на подорож з боку тієї держави, в якій розташована вершина. Щоб його отримати, необхідно написати у відповідне Міністерство заяву та вказати склад команди.
Це працює у Непалі та Пакистані, економічно ці країни дуже бідні, але за рахунок таких правил, вони розвивають внутрішній туризм. За словами Любові Бойко, перміт на Еверест коштує 10 тисяч доларів.
– Колись це коштувало тисячу доларів, потім п’ять тисяч, але від цього охочих придбати дозвіл не зменшувалося. Альпінізм в Європі дуже популярний, люди готові платити за подорожі. Є така проблема – альпіністи під час підйому в тренувальних таборах залишають дуже багато сміття, бо з семитисячної гори майже неможливо зносити з собою пакети зі сміттям. Відповідно, цю послугу виконують приватні компанії, тому це значно впливає на вартість перміту.
Недооцінити гори
– Важко назвати альпіністом ту людину, яка пішла в похід у складі декількох гідів, і вони буквально вивели її «на мотузці» на вершину гори, несли речі, робили довгі перерви. Вона там сфотографувалася – і гід знову спустив її вниз. Для багатьох важливо піднятися на вершину, щоб зробити фото, але для мене важливіший саме процес сходження.
Альпіністка розповідає, що останнім часом серед українців стало трендом підніматися на вершину і отримувати в соціальній мережі купу вподобань під світлиною.
Гори – це дуже серйозне і складне захоплення, потрібно бути трохи синоптиком та знати рельєф гір. Коли я готуюся до походу, часто оновлюю відповідні сайти прогнозу погоди, але бувають і непередбачувані ситуації. У горах погода змінюється щопівгодини, якщо у вас немає доступу до інтернету, необхідно мати з собою або спеціальну рацію, або орієнтуватися за природними показниками.
Треба бути готовим до харчування субліматами. У повсякденному житті я їм звичну та просту їжу. Завжди була проти дієт, ніколи їх не дотримувалася, адже на деякий час ти підтримуєш цю дієту, а потім знову повертаєшся до звичного раціону харчування. Це ще більше шкодить організму. Раціон має бути способом життя.
Є така річ, як акліматизація. Організм дуже важко переживає цей процес, найчастіше людям не вистачає кисню. Дуже часто туристи піднімаються на вершину з алкоголем, щоб зігрітися, зняти стрес чи просто для настрою. Але це впливає на акліматизацію, за таких умов організму ще важче пристосуватися до місцевого клімату.
Найбільша помилка туристів – амбіційність, люди перевищують свої можливості, підіймаються вгору, а на спуск не залишається сил. Траплялись випадки, коли люди сходили на гори заради красивих селфі на фоні вершин. Іноді це закінчується трагічно – буває, що такі туристи не повертаються з походів, бо вони сягнули вище своїх можливостей і недооцінили гори.
Христина Тимофійчук
Фото та відео Юлія Драган
