Не відчувати себе іншою. Представниця ЛГБТ-спільноти про прийняття людей, життя у Чернівцях та мрію створити сім’ю

Анна лесбійка. Їй 25. Дівчина викладає англійську мову онлайн, окрім цього,  вона є волонтеркою в ГО «Інсайт». У інтерв’ю «Шпальті» Анна розповіла про інакшість, свої стосунки та ЛГБТ-спільноту у Чернівцях.

Усе може бути по-іншому

Я завжди розуміла, що мені подобаються як дівчата, так і хлопці. Проте через патріархальне виховання думала, що має бути тільки «хлопчик із дівчинкою, а дівчинка з хлопчиком». Ніколи навіть не допускала, що в мене можуть бути якісь стосунки з людьми тієї самої статі.

Усвідомлення моєї сексуальної орієнтації відбулося пізно, десь на третьому курсі навчання в університеті. Тоді у моєму житті з’явилося дуже багато різних людей, розширилося коло спілкування. Я зрозуміла, що все може бути по-іншому і що це нормально. Після навчання я поїхала на рік в Китай, а коли повернулася, почала волонтерити в ГО «Інсайт».

Нещодавно була в Бельгії, коли приїхала звідти, одразу відчула різницю. Там всім байдуже, яка у людини сексуальна орієнтація, головне, якою є сама людина. Там я могла бути собою та не відчувати себе «іншою». А от в Україні через постійні напади зі сторони праворадикальних угрупувань, ти постійно маєш боятися. Боїшся бути відкритою.

Я ніколи не розповідаю про те, що мені подобаються дівчата, першою. Але якщо мене запитують прямо, то кажу правду. І люди, яким я відкрилася, не переставали зі мною спілкуватися.

Звісно, я не ходжу і не кричу про свою сексуальну орієнтацію. Адже, коли знайомишся з людиною, то не кажеш їй, наприклад: «Привіт, я гетеросексуальна». Адже те, наскільки ти компетентна, розумна, добра, не залежить від твоєї сексуальної орієнтації. Сексуальна орієнтація – це особиста справа кожної людини.

 

 

 

«Рік тому я не була готова про це говорити. Але пізніше зрозуміла – потрібно показувати, що все можливо, тоді інші зрозуміють, що мають право бути собою»

 

 

 

 

Вони не запитують, а я не розповідаю

Коли чую негативні відгуки або недоречні жарти про лесбійок та геїв, завжди обурююся. Раніше так висловлювався й мій брат: він часто сексистсько та гомофобно жартував, проте зараз він розмовляє зі мною дуже обережно. Брат знає, що я лесбійка. Якось він мене запитав: «Ну що, у тебе є якийсь хлопака?» Натомість я сказала: «А якщо мені подобаються дівчата?».

Кілька секунд він не говорив нічого, а потім посміхнувся і сказав: «Ну що, у тебе є якась дівчина?».

Батьки ж не знають нічого. Знають тільки про те, чим я займаюся. У нас така «політика»: вони не запитують, а я не розповідаю. Мій батько військовий, людина  консервативна, відповідно й у сім’ї все завжди було дисципліновано. Знаю, що мені буде некомфортно починати із ним таку розмову. Проте, якщо мама з татом захочуть зі мною про це поговорити, я не буду заперечувати.

Люблю дітей і хочу мати сім’ю

Гуляючи вулицею, я часто іду за руку зі своєю партнеркою. Її звуть Інке, ми познайомилися на одній конференції. У наших стосунках усе невимушено.

Ми обидві працюємо. Хоча є різні пари, часто хтось один бере на себе фінансові проблеми, а інша – домашні обов’язки. Розчаровує те, що у нашій країні немає права юридично оформляти свої стосунки. Наприклад, коли йде справа про майно, або коли хтось потрапляє у лікарню, то ми фактично є чужими людьми одна для однієї.

Дуже хочу мати сім’ю, дітей. Я хотіла б, аби наша дитина називала нас обох своєю мамою. 

«Я ніколи не вживаю слово  «кохання».  «Любов»  видається мені теплішим і м’якшим словом. Для мене любов – це щось стійкіше та довготриваліше.  Це прийняття людини такою, як вона є, без намагань її змінити. Це відвертість, коли маєш сміливість говорити про те, що тебе турбує, що не влаштовує, і що подобається. Це також вдячність, яку так само висловлюєш як у діях, так і словами».

Хочу бути там, де можу щось змінювати

Я живу у Чернівцях майже вісім років, мені тут подобається. Я хочу бути там, де можу змінювати щось на краще. У нашому місті я вперше стикнулася із дискримінацією, коли представники «Правого сектору» та «Азову» зірвали показ фільму: «This is gay propaganda» у мистецькому центрі «Бункер», що на вулиці Героїв Майдану. Ця ситуація мене надзвичайно роздратувала. Чому хтось має вказувати, що дивитись та робити.

 

 

Рівність – це відсутність дискримінації на всіх рівнях, коли держава забезпечує рівні права для всіх, працює на попередження злочинів на ґрунті ненависті за тією чи іншою ознакою, коли в освіченому суспільстві люди приймають і поважають одні одних.

 

 

У Чернівцях ГО «Інсайт» існує понад рік і щотижня у нас проводять різноманітні закриті заходи, адже на даному етапі люди не відчувають себе в безпеці.

 

Ярослава Дерев’янко

Фото: Володимир Гуцул

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук