Незвідані Чернівці. Де наливали алкоголь у борг, про балкончик Кохановського та чому місто має Божий захист

Екскурсовод Євгенія Пушкова знає цікаві історичні факти, загадкові архітектурні місця Чернівців, які залишаються поза кадром.

Туристи іноді більше люблять Чернівці, аніж, ми, його жителі. Бо перше, що помічаємо, – це розбиті дороги, невивезене сміття, але не звертаємо уваги на цінне: архітектурну спадщину. Є багато цікавих місць та архітектурних пам’яток, про які знає небагато чернівчан.

Про речі, повз які ми проходимо щодня, але не помічаємо, таємничі куточки та закамарки міста та чому ми не бережемо архітектуру міста, розповідає професійний екскурсовод Євгенія Пушкова.

Чому день народження Чернівців не 8 жовтня 1408 року

Екскурсію розпочинаємо із Центральної площі. Здавалося б, тут немає нічого непомітного чи прихованого. Та навіть той факт, що більшість містян вважає днем народження міста дату, яка прописана на банері за пам’ятником Тарасу Шевченкові (перша писемна згадка 8 жовтня 1408 рік), не є правильним, — каже Євгенія Пушкова.

«День народження Чернівців значно раніше. Адже про фортецю «Черн», з якою пов’язують появу міста, згадують ще у середині XII століття. Київські літописи містять цю важливу інформацію, проте навіть не всі чернівчани знають про це. І той факт, що саме молдовський господар згадав вперше у грамоті Чернівці, ще не означає, що воно було молдовським містом. Вони на той момент просто зайняли цю територію», — зазначає екскурсовод.

До речі, Чернівці, за словами гіда, досить рідкісно збереглися.

Століття, війни, різні історичні потрясіння, не так помітно вплинули на зовнішній вигляд будівель Чернівців, як у багатьох європейських містах.

«Це наша величезна перевага. Ми маємо цінувати і берегти це. Бо є багато речей, які пройшли крізь роки, війни, але не збереглися у наші дні. Ми ходимо вулицями і не помічаємо, як зникають розписи, ліпка тощо. Люди не цінують це, але не зі злості, а від незнання. Дуже важливо розуміти цінність історичної спадщини, щоб берегти її», — вважає Євгенія Пушкова.

Власне, навіть справжнього факту про історію походження Чернівців не всі знають.

«Побутує думка, що назва «Чернівці» походить від словосполуки «чорні вівці». Маємо таке видавництво. Ця гарна легенда для дітей, але не є реальною історією. Першопочатково існувала фортеця «Черн», на території якої вже 20 років тривають археологічні розкопки, саме тут знаходять навіть рештки поселень трипільської культури. Саме ця фортеця Черн дала ім’я нашому місту Чернівці, яке виконувало функцію оборонного, прикордонного міста в усі часи. Це була оборона слов’янських земель. Знаючи це, можна було б зняти усі конфлікти щодо румунського чи молдовського походження міста,  про яке нам постійно закидають», — зазначила екскурсовод.

 

Місто із Божим захистом

До Центральної площі Чернівців сходяться сім доріг (Головна, яка перетинає площу, Руська, Ольги Кобилянської, Івана Франка, Університетська, Поштова). Зізнаюся, буваючи мало не щодня на Центральній площі, не зважала на це. І той факт, що ця площа закладалася за європейським типом зіркоподібного планування, куди сходяться всі дороги, для мене був не відомим.

«Центральна площа закладалася на початку австрійського періоду, 1786 року, як ринкова площа. Тоді побутувала така думка, якщо до центру міста сходиться сім доріг, це приносить місту Господній захист. Можливо, саме це сприяло тому, що місто збереглося, попри свою складну історію», — розповідає Євгенія Пушкова.

Ратуша – будівля, зведена за типовим проектом (подібні можемо побачити в Східній та Центральній Європі, у ній немає особливих унікальностей), звідси багато хто розпочинає екскурсію містом. На ратуші башти встановлено годинник, який входить у п’ятірку найстаріших годинників України і налічує півтора століття віку (1851 рік).

Ще один годинник, який прикрашає ратушу, подарував місту Антон Кохановський — адвокат, громадсько-політичний діяч Буковини, який 26 років перебував на посаді бургомістра і 42 роки був депутатом міської ради Чернівців.  До речі, А. Кохановський не був чернівчанином за походженням, він народився у Калуші, проте ця людина надзвичайно багато вклала у наше місто душі, зусиль і свого часу. Він виконував свої обовʼязки, доки вистачало снаги і фізичних сил. Його з величезною пошаною відправляли на пенсію у відставку. Він вийшов на пенсію не за віком, а тоді, коли відчув, що вже не може працювати. Старовинний годинник — окрасу міста — подарував ратуші 1887 року на знак подяки за своє повторне обрання на посаду бургомістра.

На Центральній площі, біля ресторану «AllureInn»,  є будинок бургомістра Кохановського.

Балкончик на третьому поверсі (відомий як балкончик Кохановського), він добудував після виходу на пенсію. Є згадки старожилів про те, що після виходу у відставку колишній мер любив виходити туди і спостерігати за життям міста.

Раніше — готель для селян, а нині — найдорожчий у місті

Найстаріший готель Чернівців «Schwarzer Adler» («Чорний орел») розташований у центрі міста, був знаменитий тим, що в ньому влаштовували театральні вистави та світські бали (нині тут головний корпус КНТУ). До 1980 року це була готельна установа, яка пропрацювала фактично 200 років (з кінця XVIII століття).  За радянських часів цей готель функціонував під назвою «Верховина».

Понад століття тому фактично по всьому периметру Центральної площі були готелі. Місто будували приїжджі, вони не були корінними чернівчанами. Це були люди, командировані австрійською владою на роботу для розбудови Чернівців.

У найдорожчому нині готелі Чернівців «AllureInn», який не так давно відновили, колись зупинялися селяни, які приїжджали на ярмарки. Раніше це був найдешевший готель, це найдавніший заїжджий двір міста.

З Центральної площі піднімаємося до кінотеатру «Чернівці». На будівлі, де нині торговий центр «Міленіум», бачимо несподіване ліплення, яке раніше ніколи не помічала, — роги з сердечком.

«Ця символіка свідчить про те, що тут був публічний дім, — зауважила Євгенія Пушкова. – Цікаво ходити містом, коли частіше піднімаєш голову. Я почала більше помічати деталі, відколи працюю екскурсоводом».

Двір, де їздив каретою садигурський равин

Від кінотеатру «Чернівці», колишній Темпль (колись це була найгарніша синагога Східної Європи, бо після підпалу 1941 року фашистськими військами, її доруйнувала радянська влада), спускаємося вулицею Марії Заньковецької. Заглядаємо у закинуті дворики. Тут можна знайти справжні перлини.

До першого дворика, який хоче показати екскурсовод, потрапити не змогли. Код від під’їзду мешканці змінили…

«Ці коди — це величезна проблема. Звичайно, можна зрозуміти мешканців, які таким чином намагаються захистити свою приватність. Але так архітектурна спадщина залишається недоступною для інших чернівчан», — зауважує Євгенія Пушкова.

У другий під’їзд, що на вулиці Заньковецької, 6, потрапили завдяки мешканці цього будинку, яка дозволила увійти у двір на екскурсію.

Старовинним під’їздом XIX століття раніше їздив на своїй кареті Садигурський равин, цадик Фрідман. Тут був його міський офіс. На в’їзді у двір зберігся його логотип, а ще тут досі є автентичні панелі та «лівньовка» (дренажна система, що складається з дощоприймальних колодязів). Старі поштові скриньки і навіть жалюзі на дверях збереглися з австрійських часів.

Будинок №6 славиться ще однією відомою постаттю міста. У XX столітті цей будинок був місцем проживання колишнього мера Траяна Поповича.

­— Дівчата, тут знімали фільм «Іван Сила», — розповідає мешканка будинку. – Наш дворик дуже старий та типовий.

 

Донині на тильній стороні будівлі, що поруч, збереглися дерев’яні оздоблені кути, це вирізьблені дами з корзинами винограду, що означає — побажання процвітання цьому дому.

У під’їзді будинку вражає автентичний розпис на стінах та стелі. На стіні картина XIX століття. Широкі сходи, наче у палаці, ковані решітки. Мармурове підвіконня, старі віконні рами та двері. Сюди ще не дійшли євроремонти…

«Завдяки особливостям міста, його збереженості, у нас постійно тривають зйомки фільмів. Тут не потрібно будувати декорації, аби знімати фільми про період XIX поч.XX століття, одеські та грузинські колоритні дворики. Атмосфера, природнє середовище, усе сприяє творчій роботі. Це є надзвичайно цінне, автентичне, те, що цінується людьми, які розуміються на цьому, і майже зовсім, на жаль, не цінується городянами. У нас є  багато ексклюзивних та самобутніх куточків, які, можливо, й збереглися за рахунок того, що про них мало хто знає.

Куди не дісталися майстри з євроремонту, там можна знайти щось старовинне. Але дуже багато втрачається через незнання, непрофесійний підхід і безконтрольний ремонт», — каже Євгенія Пушкова.

На Горького корчма, а біля драмтеатру – молочарня

На розі вулиць Горького і площі Філармонії наливали в борг алкоголь. Понад століття тому тут була корчма. Про це свідчить напис та розпис на стіні будинку. Пляшки та напис австрійського періоду відновили на цьому будинку нещодавно. Технологія, яку вже тоді застосовували, «писання на фасаді», настільки якісно зроблена, що донині напис можна прочитати (ред. — зараз у Чернівцях є підприємці, які також застосовують таку технологію).

 

Ще однин старий напис відновили на стіні будівлі, що на розі вулиць Лисенка-Гете. За написом можна зрозуміти, що колись тут була молочарня.

«Ця вивіска приблизно початку XX століття. Оскільки у мікрорайоні Роша жили німецькі колоністи, вони займалися переважно виробництвом молочної продукції. Тут можна було придбати якісну молочку», — розповідає екскурсовод.

Під’їзд з ліхтарем або світловий колодязь у будинку на Горького

Під’їзд будинку, що на вулиці Горького, освітлюється природним світлом. Тут мокро, подекуди у калюжах зібралася вода після дощу (світловий колодязь потребує ремонту). Старі ковані сходові решітки, дерев’яні двері з відбитком часу, — тут ніби опиняєшся в іншому вимірі. Мешканців не видно. Складається враження, що цей будинок залишили і він в первісному вигляді дочекався наших днів.

«Світлові ліхтарі – одна з найновітніших технологій XIX століття, дуже популярна свого часу, їх часто можна знайти у будинках в Європі. Тут він у дуже гарному стані, але потребує чищення та миття. Іноземці дуже цінують ці речі, бо у Європі вони збереглися гірше», — розповідає Євгенія Пушкова.

На будівлі збереглися ініціали першовласника будинку. У коридорі петлі для килимових доріжок, «1898 рік», — викарбувано рік побудови.

Старі майстри не соромилися класти клеймо на свої товари

Магазин-салон, керамічну майстерню Леона Шренцеля, що на вулиці 28 червня, можна побачити здалека. Фасад будівлі оздоблений плиткою, якою торгував майстер.

Стіна із зразками керамічної глазурованої плитки з об’ємним малюнком та розписом, яку виготовляв майстер, збереглася донині також і в середині приміщення. Тепер тут офіс нотаріуса. Але зовні будівля має вигляд як понад століття тому.

«Ці об’ємні плитки це одна з новітніх, ультрасучасних технологій початку XX століття.  Одним із перших замовив керамічну плитку у Чернівцях зимовий палац юстиції (будинок з левами). Клеймо майстра на плитці будемо зустрічати по всьому місту. Тоді майстри не соромилися ставити клеймо на свій товар», — розповідає Євгенія Пушкова.

Плаский дім на Трояндовій

Так званий плаский дім, з однією стіною (такі є у Львові, Одесі, Парижі) також є у Чернівцях. Будівля розташована на вулиці Трояндовій. Виявляється, це не просто забаганка архітектора, а необхідність.

«Це робилося не для того, щоб похизуватися оригінальним підходом, а з метою, щоб наші попередники змогли закінчити забудову кварталу. Коли продавали всі ділянки кварталу, залишалася одна, зазвичай неправильної форми, її продавали задешево. Люди, які мріяли жити у центрі, але не мали достатньо коштів, викуповували такі ділянки. Так зʼявився плаский дім, який став ще однією родзинкою міста», — каже екскурсовод.

Чернівецький Штірліц та засновник теорії ДНК з вулиці 28 червня

У будинку №34 на вулиці 28 червня жив Янкель Черняк. Він був прототипом добре відомого за радянського союзу телегероя Штірліца. Янкель Пінхусович народився 1909 року у Чернівцях (тоді тут панувала Австро-Угорська імперія). Але у нашому місті він не дуже популярний.

«Ще одна відома світу особистість з вулиці 28  червня, Ервін Чаргафф . Він жив у будинку №20. Засновник теорії ДНК, Е. Чаргафф не отримав за свій винахід Нобелівську премію, бо розповів теорію другу», — каже гід.

Австрійську пічку винесли по цеглині

Час не залишив відбитку на будинку, що на розі вулиць Штейнбарга та Університетської. Тут досі збереглися понад столітні жалюзі на вікнах та замки. На них теж викарбувані ініціали майстра.

Заходимо у будинок зі світловим колодязем. Освітлений під’їзд, просторі сходи, а коли піднімаєш голову, зізнаюся, вперше у Чернівцях бачу таку технологію освітлення. Бо бувати у таких стародавніх будівлях не доводилося, а тут ще й це архітектурне рішення збереглося в досить гарному стані.

На сходах перетинаємося із робочими, які виносять будівельне сміття. Вочевидь, щось дуже важке, бо чоловіки заледве піднімають мішки. На запитання нашого гіда, що викидають, майстри кажуть, виносять цеглу старої австрійської пічки. Довідавшись про мету нашого візиту до будинку, чоловіки запропонували сфотографувати місто із балкону квартири п’ятого поверху, де робили ремонт. Тут на підлозі поміж будівельного сміття залишки зеленої плитки із квітковим розписом… Так нашому гіду вдалося врятувати фактично із сміттєзвалища елементи цінної австрійської пічки.

Чернівецький емігрант-єврейчик повернувся до Чернівців

Яша – образ чернівецького емігранта єврея, який повернувся до Чернівців, привертає увагу туристів у дворику будинку, що на розі вулиць Штейнбарга-Університетської. Це не архітектурна спадщина, а історична міні-скульптура. Історичні чернівецькі образи створює Сергій Богопольський та Олексій Медін. Цей дворик теж пройшов крізь століття та зберігся у первісному вигляді донині.

Прощаємося до наступної зустрічі із екскурсоводом. За півтори години екскурсії ми не встигли побачити й 5% того, що може зацікавити та є закритим для недопитливих.

«На кожній вулиці, у кожному будинку, ми можемо знайти щось цікаве. Закликаю ходити, піднімаючи голову, помічати прекрасне у Чернівцях. Бо так ми почнемо цінувати те, що залишили попередники. Шукайте, досліджуйте та бережіть архітектуру Чернівців», — закликає Євгенія Пушкова.

Продовження проекту «Незвідані Чернівці» читайте згодом.

Ольга Максимюк

Фото: Марія Ємельянова

 

 

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук

Один відгук

  1. Юхим
    Серпень 14, 2018 о 08:12

    Євреї побудували це місто. Коли Молдавське Князівство зняло з євреїв усі заборонення, дозволило займатись бізнесами та ремеслами, вони почали прибувати сюди у великій кількості. Євреї розвинули торгівлю, експорт товарів і лісу. Бургомістри, банкіри, бізнесмени, архітектори, науковці і вчені… Коли це почалося в Чернівцях не було жодної будівлі із каменю. За австро-унгарії статус євреїв покращився ще більше. Усі прикметні будівлі які малюють картину міста збудовані за часи австро-унгарії євреями. Навіть коли будували резиденцію християнській громаді не вистачило грошей, єврейська громада поклала великі гроші на збудування резиденції – свідчення тому зірки Давіда на баштах і понад аркою входу(зараз замість зірок там написано “університет”). Більшість населення Чернівців певний час становили євреї… Де це все? Шо то за “ісьорія”, яку ви нам тут розповідаєте(вкидуєте)?