0
Режисером-постановником єресі на дві дії є Андрій Приходько.
У Чернівецькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської провели преспоказ вистави «Жанна Д’Арк» за п’єсою Бернарда Шоу.
Режисером-постановником єресі на дві дії є Андрій Приходько.
Історія Жанни Д’Арк що відбувалася у XV столітті, яку оспівували митці впродовж віків у різних формах мистецтва, продовжує бути актуальною й сьогодні, для нас в Україні, йдеться на сайті Чернівецького муздрамтеатру.
На сцені постає не лише легендарна постать святої, а й жива людина, котра вірою та ділом прокладає шлях там, де інші вже навіть не вірять у перемогу.
Її шлях – це боротьба між небом і землею, між покликом душі та тиском суспільства. Вистава досліджує крихкий баланс віри й сумніву, мужности та самотности. Це подорож до свободи духу, яку не здатні спинити ані інквізиція, ані смерть.
У центрі – відвага продовжувати діяти попри все.
Слова журналіста
Це був показ вистави, аби проанонсувати її перед прем’єрою. Усе було чудово, доки в одній зі сцен не почала звучати російська мова. Я встав і вийшов.
«Такий контекст вистави. російська мова у виставі не від того, що творча команда захоплюється нею. У сцені де вона використовується, зрадники Франції з ворогами (англійцями) обговорюють спалення Жанни», – пояснила згодом творча команда вистави.
Також під час репетиції вистави не повідомили про те, що у п’єсі є російськомовна сцена. На вчорашньому преспоказі перекладу іншомовної сцени не було.
Відповідь, яку отримала «Шпальта» після звернення до творчої команди вистави:
«У виставі “Жанна Д’Арк” російська мова звучить у двох епізодах — як художній прийом, що позначає ворогів, зрадників і тих, хто веде Жанну на страту. Це не акт популяризації чи нормалізації мови держави-агресора, а засіб протиставлення добра і зла, правди й облуди.
Ми свідомо використали цей контраст, щоб глядач не тільки почув, але й емоційно відчув загрозу та фальш у словах персонажів-зрадників.
Театр завжди був віддзеркаленням суспільства, і ми не можемо ігнорувати те, що російська мова — хоч і ворожа — досі присутня в українському просторі. Саме тому ми говоримо про це мовою мистецтва, щоб викликати осмислення, а не байдужість.
Сюжет вистави ґрунтується на ідеї вірності власному народу, мові та вірі, яку формулює сама Жанна словами:
“Бог дав нам наші мови та країни, яких ми маємо триматись”.
Це один з головних меседжів постановки.
Ми розуміємо, що війна зробила мовне питання особливо болючим, і тому робимо художніми засобами все, щоб мова ворога та колаборантів викликала огиду та неприйняття, і її неможливо було толерувати в українському суспільстві».
Сьогодні під час прем’єрного показу будуть титри з перекладом цієї сцени. Перед виставою глядачів попередять про використання мови агресора.
Сцена, у якій лунає російська мова
Фото Тараса Піца
