Колонки, Новини

Чернівчанка Христя Венгринюк про важливість балканської літератури

Письменниця вболіває за більшу популяризацію болгарської та македонської літератури в Україні. Тому що вона дуже щира, жива й автентична та прекрасно вписується в сучасний літературний процес Європи.

Роздумуючи над цією темою, я одразу пригадала натхненні мистецькі часи 2009 року у Чернівцях, коли ми з Сашком Горським почали щотижневі артзаходи в єдиній літературній книгарні міста «Literatur Cafe». Вони мали назву «літературні вівторки». Однією з авторок, яка завітала до нас у серпні 2009 (Господи, десять років тому!), була відома українська письменниця Таня Малярчук. Ми з нетерпінням чекали на неї, бо через особливі обставини, які сталися, це був єдиний шанс її «зловити». Таня не надто виїжджала на виступи, хіба на стипендії чи літературні школи. От, власне, тими днями вона поверталася з програми у Болгарії, звісно, через Чернівці. Після приїзду нам вдалося багато часу провести разом, Таня розповідала про те, наскільки цікава і непересічна сучасна болгарська література, особливо проза Георгія Господінова, який уже був для нас дещо на слуху, до речі, також дякуючи Чернівцям.

У 2007 році у видавництві «Книги-ХХІ» вийшов журнал «Потяг 76. Балканський експрес», де публікували прозу та поезію сучасних авторів Сербії, Боснії і Герцеговини, Хорватії, Македонії та Болгарії. Поезія була представлена віршами сербів Ласла Блашковичата, Звонка Карановича, хорвата Сима Мраовича, болгарів Марини Бодакової та Георгія Господінова і македонки Лідії Дімковської.

Георгі Гсподінов

Прози була більша частина, публікували уривки з текстів Ренато Баретича, Зорана Ферича, сербки Любіци Арсич, босняків Мухарема Баздуль і Ламія Бегагича, болгарина Алека Попова і серба Слободана Тишми. Основними темами прози, власне, була війна та розпад соціалістичної федерації.

Читайте також: Рецензія Христі Венгринюк на книжку Славенки Дракуліч

Завісу перед балканською літературою ще на початку двохтисячних відкрила відома науковиця та перекладачка Алла Татаренко. Основними її перекладами є: Данило Кіш «Енциклопедія мертвих», «Гробниця для Бориса Давидовича», «Книга любові і смерті», Мілорад Павич «Зоряна мантія», Борислав Пекич «Новий Єрусалим», Горан Петрович — деякі оповідання з книги «Острів та інші видіння», «Крамниця “З легкої руки”», Звонко Каранович«Барабани і струни, магістраль і ніч». Також упорядниця та редакторка збірок: Сава Дам’янов «Антологія сербської постмодерністичної фантастики», антологія сучасної хорватської прози «Хорватська мозаїка», «Нездоланний ерос оповіді».

Відомий письменник, перекладач  та болгарист Остап Сливинський переклав «Природній роман та інші історії», який вийшов 2012 року.

Також у 2015 вийшла книжка Еміла Андреєва «Скляна ріка» у перекладі Надії Миськів.

Письменниця та перекладачка Анна Багряна, яка проживає у Софії, теж перекладає книги сучасних болгарських авторів: Димитра Христова, Кеті Бозукової, Златимира Коларова, Каліна Ілієва. Проте, на жаль, ці книги також залишаються на маргінесах.

Основними видавцями балканської літератури є чернівецьке видавництво «Книги-ХХІ», харківське «Фоліо» та київське «Темпора».

knygomaniablog

У Чернівцях вийшли книги: Мілєнка Єрґовича «Батько», Драго Янчара «Цієї ночі я її бачив», Марка Поґачара «Бог не допоможе», Марка Поґачара «Люди на вечеряє в капцях свого батька», Барбари Корун «Прийду за мить», Махарема Баздуля «Концерт», Светислава Басари «Фама про велосипедистів», Ігоря Штікса «Стілець Еліяху», Срджана Валяревича «Комо», Іво Брешана «Азартні ігри з долею», Владимира Кецмановича «Фелікс», Владо Жабота «Суккуб», Нади Гашич «Вода паутина».

Міленко Єргович

Власне, романи Марка Погачара «Людина вечеряє в капцях свого батька», Срджана Валяревича «Комо», Святислава Басара «Фама про велесопедистів», Мухарема Баздуля «Концерт» та Міленка Єрговича «Батько» переклав український письменник, публіцист та перекладач Андрій Любка.

Відома письменниця та перекладачка Катерина Калитка, котра час від часу проживає в Боснії, переклала Меліна Камерича «Туфлі до вручення «Оскара», Міленка Єговича «Історії про людей і тварин», «Срда співає в сутінках на Трійцю», «Іншалла, Мадонно, Іншалла», Еміра Кустуріци «Смерть – неперевірена чутка», Ненада Величковича «Сагіб», Мілета Продановича «Аркадія», Михайла Пантича «Прогулянка Хмарами», Углєша Шантінаца «Дуже скромні дари», Орзена Ебо «Сараєво для початківців», Меша Селімовича «Дервіш і смерть».

Найбільше балканської літератури випускає видавництво «Фоліо». Його директор Олександр Красовіцький зазначав, що загалом балканська література не має великої популярности серед українців, окрім деяких імен, таких як Мілорад Павич, Драго Янчар, Міленко Єргович та Борис Пахор.

Мілорад Павич

Можна припустити, що література колишньої Югославії викликає значно більший інтерес, ніж болгарська, через свої історичні особливості та війни, проводять паралелі між їхнім минулим і російсько-українською війною в Україні, порівнюють Крим та Косово.

Дуже хочеться мати можливість читати українською більше книг болгарської та македонської літератури. В одному з інтерв’ю Алла Татаренко розповідає, що багато сербських та хорватських книг виходили в українському перекладі значно раніше, ніж у Росії в російському, проте там є цілі серії, присвячені сучасній літературі Болгарії та Македонії. На жаль, нам залишається лише про це мріяти або ж самим так званим фанатам шукати можливості виходу та популяризувати літературу, що залишається в меншости. Дуже вже кортить, щоб в Україні прозвучали такі болгарські імена, як Теодор Дімова, Павєл Вєжинов, Анжел Вагенштайн, Алек Попов, Петя Кокюдева, Мая Дългъчова. А з македонської до нас нарешті дійшли слова Гоце Смилевскі, Влада Урошевік, Кіци Колбе, Томіслава Османлі та ін.

Окрім того, нещодавно Сергій Жадан виставив фото з Георгі Господіновим та Педро Ленцом і підписав, що це його улюблені письменники. Торік у чернівецьких видавництвах «Книги-ХХІ», «Meridian Czernowitz» українці побачили аж дві книги швейцарця Педро Ленца, поетичну «Мій друг машиніст крана» і роман «Кіпер – це я». Це також дає надію, що під впливом метрів сучасної української літератури є шанси побачити більше книжок Георгія Господінова українською.

Власне, тримаю в руках останню його прозову книжку, яка має назву «Всичките наши тела», що в перекладі «Усі наші тіла». Спершу, коли побачила її в софійській книгарні, то якось дуже скептично поставилася до гіпермалого жанру, який автор сам означує як «надкороткі історії». Здалося мені, що такі книги пишеш тоді, коли читачі вже просто чекають на новий твій «шедевр», але ти цього разу не можеш написати роман чи бодай збірку оповідань, а тому збирається, складається і видається вже те, що колись було написане. Але я помилилася і дуже цьому рада.

Це справді незвичайна книга, де кожен текст, а їх більше ста, міг би бути окремим романом, іноді ця оповідь має лише декілька слів, але це така глиба, що після прочитаного ще довго думаєш над тими фразами, які ти проковтнув за декілька хвилин, але, щоб вони розчинилися і почали текти в крові, треба значно більше часу. Цю невеличку книжку я читала довго і не лише тому, що ще у процесі вивчення болгарської, але кожен текст вимагає часу та роздумів. Це історії про те, що ми бачимо чи зустрічаємо щодня, з чим зіштовхуються наші очі та серце. Про те, про що ми не готові говорити уголос, бо це наче таке незначне і дрібне, але ж настільки важливе і глибоке, те, на що нам не вистачає слів, бо мало часу та емоцій. Мініатюрні тексти Георгія Господінова – це зупинка, коли ти дозволяєш собі відчути і подумати про те, що здається невидимим, але так глибоко торкає, що і народжує подібні тексти. Це не подібне до поезії в прозі, хоча теми є абсолютно поетичними. Скоріше, якийсь ще інший жанр літератури, ще духовніший.

Хочу поділитися історією з книжки, яка мене сильно зачепила, бо дуже давно вже болить і мені ця тема.

«Австрійська»

«Любов до всього живого, богобоязнь та поклоніння до Святого духа проявляється в тому, що не заважає нам встелити всі дахи та карнизи тонкими гострими шипами. Щоб не приземлялися голуби і не смітили».

Вперше я це побачила ще десять років тому у Польщі, вочевидь, автор зауважив це в Австрії. Тоді це мене страшенно засмутило й аж заболіло в серці. Скрізь тонкі цвяхи, що голубам залишається бути лише в небі чи на землі. Якось я навіть побачила, як голуб таки сів на ці шипи і з його правої лапки текла кров, він стрясав її, тремтів, але цівка знову збиралася і крапала. Він полетів геть. На його місці я заплакала б.

Здається, звичайна, буденна історія, але демонструє так багато, особливо коли бачиш це щодня і мовчиш, бо не знаєш, як цьому зарадити. Як зарадити, коли все вкрито шипами, які просто пробивають тіло без попередження та пояснення. І що на це скаже духовна Італія та Польща, що травмують образа духа Господнього?

«Всі наші тіла» доповнюють реальність і розгортають її, зважують поговорити про неї. Особливий настрій також задають ілюстрації до книжки, створені художницею Любою Халевою. Вони такі ж наївні, як історії, але пасують одне одному, і кожна маленька деталь на сторінках зробила з літературного видання справжній артбук, дещо маргінальний, але дуже справжній, бо там усе життя.

Я вболіваю за більшу популяризацію болгарської та македонської літератури в Україні. І не лише тому, що проживаю тут останні роки майже стільки часу, скільки в Чернівцях. Ця література дуже щира, жива й автентична. Вона прекрасно вписується в сучасний літературний процес Європи, але має ще свій особливий присмак та навіть колір, що складається з усієї палітри найяскравіших, найнеочікуваніших тонів.

 

 

 

 

Колонка є відображенням суб’єктивної позиції авторки. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.

Коментарі