Модна гуцулка OHITVA: прагну відродити давньоукраїнську пісню

Про понад 12 років роботи солісткою ансамблю пісні та танцю Збройних сил України і свою сольну кар’єру.

У сім років вона щоранку виходила на балкон квартири на Калічанці та грала на синтезаторі гімн України. Зараз вона співає композиції Володимира Івасюка і Миколи Мозгового й уже понад 12 років є солісткою ансамблю пісні та танцю Збройних сил України. Живе в Києві, але дуже любить своє рідне місто Чернівці, бо саме тут відновлює сили і набирається енергії.

Чернівчанка, співачка Христина Охiтва, вона ж Модна гуцулка OHITVA, уже встигла випустити два дебютних кліпи на свої етнорокові пісні та виступити на найбільших сценах країни. Про доленосну подію у своєму житті, велику творчу київську сім’ю, магію в композиціях та міжнародні фестивалі талановита чернівчанка розповіла в інтерв’ю «Шпальті».

Про 12 років

Я завжди хотіла потрапити у ансамбль пісні та танцю Збройних сил України. Хоча раніше нічого особливого для того не робила. Коли навчалася на другому курсі Київського національного університету культури і мистецтв, якось мені сказали: «Іди в ансамбль на прослуховування». Я тоді ще так відреагувала дивно, але вирішила іти. Щоправда, територія, де займається ансамбль, є закритою, раніше там було розташоване військове містечко. Тож потрапити туди було не так просто. Якимось дивним чином мені вдалося зайти на територію, обійшовши чотири пропускні місця. Я ще прийшла зі всіма своїми нагородами, а це на той час близько 60 дипломів переможниці фестивалів. (Усміхається.)

Я потрапила відразу в кабінет начальника, кажу йому:«Добрий день». А він мені: «Ви, мабуть, Христина?».– «Христина. Я прийшла на прослуховування». І почала співати.

Виконала фінальну частину пісні, з якою їздила на різні фестивалі, – «Адажіо» Томазо Альбіноні в українському перекладі нашої поетеси Тамари Севернюк. Він послухав…І мене взяли в ансамбль, але згідно з їхніми правилами в мене було ще три місяці практики, такого собі випробувального терміну. Цього достатньо, аби побачити, як артист поводить себе на сцені, у колективі.

А уже через два дні, на День Збройних сил, був великий концерт у Палаці спорту, і я відразу взяла участь у цьому масштабному заході. Я така маленька, у військовій формі, більшій на два розміри, співала на величезній сцені композицію «Адажіо Альбіноні». На сцені був задіяний увесь оркестр, хор, балет, водночас ішов показ дуже дорогих весільних суконь. А по периметру стояла охорона, тож загалом на сцені були присутні десь 150 людей. Це був перший такий мій серйозний виступ у Палаці спорту. Я тоді гарно виступила і буквально на наступний день уже офіційно працювала в ансамблі.І так уже понад 12 років це є моєю роботою. Піти на прослуховування було справді доленосним рішенням, адже стало великою подією у моєму житті.

Співати до 85

У нас різноманітний репертуар. У ансамблі є 10 солістів, і кожен з них представляє свій регіон. Наприклад, я – Західну Україну. Моєю місією є відродити давньоукраїнську пісню. Водночас у моєму репертуарі завжди звучать композиції Володимира Івасюка. Його твори–це як моя візитна карточка.

У ансамблі можна співати і до 85 років. Головне втриматися там, працюючи солістом. Одразу скажу, це не просто, але якщо ти маєш свою думку, позицію і свій напрямок у музиці, то будеш там довго. У великому колективі,як у великій сім’ї: 120 людей, 10 солістів, усі інші – балет, начальство, хор, водії.

Я мушу щодня бути на роботі, адже вона є державною. Упродовж дня я репетирую, спочатку з концертмейстером, потім з балетом, оркестром.

Окрім цього, я ще роблю свою сольну кар’єру. Декілька разів розпочинала під різними псевдонімами, працювала із відомими людьми і тільки зараз я знайшла себе.

 

 

Модна гуцулка OHITVA

Мій творчий псевдонім – Модна гуцулка OHITVA. Охітва – це моє прізвище, і ми вирішили залишити його для творчості, а Модною гуцулкою мене назвала преса. Я працюю у напрямку етно-рок і дуже тісно пов’язана з природою, горами. Відтворюю давні пісні, використовую різні українські інструменти та інструменти різних культур у своїх композиціях.

Людина, з якою я почала проект «Модна гуцулка», це Дмитро Ципердюк (лідер гурту DazzleDreams). Він пише для мене пісні і є моїм продюсером-менеджером у музичній частині. Він з Івано-Франківська, тож ми відразу знайшли спільну мову в плані творчості, і мені дуже подобається такий тандем.

Я розумію, яким має бути стиль Модної гуцулки, і відповідно до цього продумую свої образи. Багато костюмів я підбираю сама, але завжди консультуюся з Дмитром, його дружиною, яка є дизайнером. Ми разом експериментуємо.

Але буває по-різному, наприклад, я завжди кажу, що взуття має бути зручним. Адже, коли мені комфортно, то нічого не заважає передавати емоцію. Якщо ж мене будуть капці тиснути, то на сцені я весь час буду думати про це, а не про пісню.

На офіційні запрошення я приїжджала з концертами до Югославії, Туреччини, Грузії, Праги… Звісно, у кожної країни своя особлива публіка. Є багато різних смаків, але завжди треба мати щось своє, ніколи не підлаштовуватися ні під кого і тим більше під кожного. Інакше ти нікому не будеш потрібною. Я ж пропагандую нашу українську пісню, тому мене завжди підтримують.

У шоу-бізнесі постійно навчаєшся, але треба бути підготовленою, бо можуть з’їсти. Звісно, є конкуренція, головне – знати, що ти хочеш сказати зі сцени і для чого тобі це потрібно. Мати ціль.

Про місця сили

Я розслабляюся біля води. Мій знак зодіаку – рак, то біля водойми чи десь у лісі мені дуже комфортно. Потрібно буквально півдня, щоб я оновила свій енергетичний запас. Люблю веселі компанії, але у моменти, коли закінчується енергетичний запас, хочеться побути на природі, у спокої.

Чим я надихаюся? Слухаю закордонну музику. Слухаю себе, аби зрозуміти, що хочу сказати у своїх піснях.

Гімн на синтезаторі

Змалку любила грати на синтезаторі. Я жила на Калічанці, на 4-му поверсі, щоранку, о сьомій, я виходила на балкон і грала. Грала на синтезаторі гімн України. А всі сусіди казали, що завдяки мені у них патріотичні ранки і вони прокидаються під гімн. Мені тоді було десь років сім-вісім.

Професійно почала займатися музикою тільки у 16 років.

Щодо музичних здібностей, то важливо не те, скільки октав у співака, а як він вміє їх подавати. Можна мати дві, але настільки гарно їх співати, що цього цілком достатньо.

Люди хочуть чути історію в піснях, і водночас їм треба дарувати позитивне мистецтво. Колись я сказала собі, що в мене не буде лірики та жодного негативу в моїх композиціях, і я досі із цим борюся. Мені весь час хочуть дати якусь сумну пісню, щоб поплакати, особливо зараз, у такий нелегкий період в історії нашої держави. У мене є чотири пісні про Україну, але вони всі закінчуються позитивно. Кожна композиція має нести позитив, навіть якщо лірична.

«Слов’янський венець»

Окрім сольної кар’єри та роботи в ансамблі пісні та танцю Збройних сил України, я практикую як член журі різних всеукраїнських і міжнародних фестивалів. Свого часу я об’їздила дуже багато фестивалів як в Україні, так і за її межами, маю понад сотню дипломів переможця.

Наприклад, на початку літа я поїхала на фестиваль «Хорос Інсайд», який проводили в Італії. Такі фестивалі відбуваються у Відні, Хорватії, Італії та збирають близько 600 учасників з різних країн. На ньому оцінюють вокальні дані конкурсантів. Я спонтанно вийшла на сцену, виступила і у результаті взяла гран-прі.

За кордоном такі фестивалі є більш почесними, аніж в Україні. Я Заслужена артистка, тож не маю права брати участь у таких вітчизняних фестивалях. У нашій державі часто оцінюють не по заслугах. Але це закаляє, головне розуміти, для чого ти це робиш. Кожен фестиваль дає змогу рости у творчому плані. Починаючим артистам варто брати участь у всіх фестивалях та конкурсах, які тільки існують. Я завжди була й буду за живі змагання без телебачення.

Надзвичайно приємно, що мене запрошують на фестивалі. Це щире спілкування з молоддю, ти розумієш, що маєш у своїй скарбниці той досвід, який можеш передати дітям. Адже на таких фестах завжди є майстер-класи. Є ще такий фестиваль у Болгарії–«Слов’янський венець», він відбувається також у Грузії, нещодавно його вперше провели в Україні (у Запоріжжі). У Чернівців є можливість прийняти такий міжнародний фестиваль у себе. Це багатожанровий фестиваль, де представлені усі напрямки творчості: від хореографії до циркового мистецтва.

Магія у піснях

Магічні штуки присутні в моєму житті і пов’язані зі мною. Коли ми в Карпатах знімали мою відеороботу, траплялися дивовижні речі.

Це було на найвищій точці Гуцульського краю – на горі Шипинці, там фактично ніколи не ступала людська нога. У нас був провідник – місцевий житель. Разом з ним ми бачили ведмедя, це було незабутньо. А під час зйомок був буревій, падали дерева. Такого я ще не бачила! Нам сказали, що через такі погодні умови швидше за все ми не будемо знімати відео. Уночі вітер був настільки сильним, що дерев’яна хатинка, де ми ночували, аж ходила ходом. Було дуже холодно. Зйомки тривали добу, щогодини змінювалась погода, а я була у платтячку. На мій подив, після зйомок я не захворіла, навіть нежитю не було. Ця композиція насичена магією. Коли я її співаю, відбуваються цікаві речі.

Перед концертом треба правильно налаштуватися та зібратися з думками. На сцену виходити лише з чистими думками і помислами. Тоді все вийде.

Про життя у Києві та любов до Чернівців 

У нас дуже гарне місто, багато творчих людей, митців є вихідцями з нашого краю. І про це всі знають. На фестивалях та концертах усі одразу напружуються, коли чують, що є учасники з Буковини, бо це рівень, який важко здолати. Мені надзвичайно приємно, що я з Чернівців, з такого співочого краю.

Я приїжджаю рідко – але завжди стараюся відпочивати тут. Дуже люблю наше місто, хоча всі артисти кажуть, що воно специфічне, і бояться тут виступати. Бо ніколи не знають, чого чекати від публіки, чим закінчиться концерт: чи прийдуть люди, чи ніхто не прийде. Балувана публіка у Чернівцях.

Мрію про великий сольний концерт, але на це треба потратити багато сил, навіть не кажу про фінанси. Але хочеться, щоб тебе відповідно оцінювали – гарним словом та віддачею залу.

 

 

Іванна Аннин

Фото Христини Охітви

Залишити відгук

Залишити відгук